Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
Те, що Ульріх називав «моральною фантазією» (або, простіше кажучи, почуттям), у всіх своїх виявах — від інтуїцій неординарних людей до мистецької вульгарщини, що об’єднує народи, — це безперервне багатовікове бродіння без виброджування. Людина — істота, яка не може обійтися без захвату. А захват — це такий стан, коли всі її думки й почуття проникнуті тим самим духом. Гадаєш, захват — це, мало не навпаки, стан, коли якесь одне почуття надзвичайно глибоке, одне-однісіньке, котре (чари, та й годі!) зачаровує собою решту почуттів? Ні, ти нічого не хотів про це сказати? І все ж це правда. Правда й це. Але глибина такого захвату не має опертя. Стійкими почуття й думки стають лише завдяки одні одним, лише в сукупності, вони повинні мати ту саму спрямованість і взаємно зачаровувати одні одних. І всіма ж бо засобами — наркотиками, уявою, навіюванням, вірою, переконаннями, а нерідко й просто власною дурістю, яка все на світі спрощує, — людина прагне домогтися стану, подібного до цього. В ідеї вона вірить не тому, що іноді вони слушні, а тому, що вона мусить вірити. Тому що вона має давати лад своїм емоціям. Тому що вона має заткнути ілюзією діру в мурах свого життя, діру, через яку її почуття розлетяться на всі чотири вітри. Найкраще було б, мабуть, не здаватися на волю якого-небудь минущого ілюзорного стану, а бодай пошукати умов для справжнього захвату. Та хоча загалом число рішень, котрі залежать від почуттів, незмірно більше числа рішень, котрі можна ухвалити чистим розумом, і хоч усі події, що хвилюють людство, постають з фантазії, виявляється, що надособистий лад наведено лише у сфері здорового глузду, а для почуттів не зроблено нічого, що заслуговувало б назви спільних зусиль чи хоч би натякало на усвідомлення відчайдушної необхідности таких зусиль.
Приблизно так казав Ульріх, не зважаючи на цілком зрозумілі протести Генерала.
У подіях цього вечора — хоч вони були й досить бурхливі, а в разі несприятливого їхнього витлумачення могли спричинити навіть до небажаних наслідків — Ульріх бачив лише приклад безмежного безладу. Цієї хвилини до пана Фоєрмауля йому було так само байдуже, як до вселюдської любови, до націоналізму так само байдуже, як до пана Фоєрмауля, і Штум марно допитувався в нього, як же з цієї суто особистої думки викристалізувати ідею відчутного прогресу.
— Напиши у своєму донесенні, — відповів Ульріх, — що це — Тисячолітня релігійна війна. І ніколи ще люди, мовляв, не були до неї так погано озброєні, як у наш час, тому що зі сміття «марно зазнаних почуттів», яке одна доба скидає на іншу, виросла вже ціла гора, і проти цього ніхто й пальцем не ворухне. Отож військове міністерство може спокійнісінько очікувати ще однієї загальної біди.
Ульріх передбачав долю, сам про це не здогадуючись. Та справжні події його й не цікавили, він боровся за власне раювання. І намагався не випускати з уваги нічого, що цьому раюванню могло б стати на заваді. Того ж він і сміявся, того ж і намагавсь ошукати решту людей, удаючи, нібито перебільшує й глумиться. Перебільшував він задля Агати; він провадив свою розмову з нею далі, й не лише цю останню. Насправді він зводив проти неї бастіон думок, знаючи, що в певному місці цього бастіону є невеличка засувка: досить лишень її відсунути — й усе затоплять і поховають під собою почуття! І ця засувка, по суті, ні на мить не йшла йому з голови
Діотима стояла поблизу й усміхалася. Вона здогадувалась, що Ульріх намагається дбати про сестру, була невесело зворушена, забула про сексологію, і перед нею щось розкрилося — мабуть, майбутнє, принаймні трохи розтулились і її вуста.
Арнгайм звернувся до Ульріха:
— І ви гадаєте. проти цього можна щось удіяти?
З тону, яким він спитав, можна було зрозуміти, що за перебільшенням він побачив серйозність, хоч і вона, на його думку, була все ж таки перебільшена.