Емма

— Як ви можете таке казати! — вигукнув містер Найтлі. — Невже ви дійсно вважаєте мене бовдуром, який нездатен зрозуміти, про що йому говорять? Як мені тепер до вас ставитися?

— Отакої! Я завжди заслуговую найліпшого ставлення, бо не терплю ніякого іншого; і тому ви мусите дати мені пряму і чітку відповідь: ви абсолютно певні, що правильно зрозуміли теперішній стан стосунків між містером Мартіном і Гаррієт?

— Я абсолютно певен, — повагом відповів містер Найтлі. — Він сказав мені, що вона дала йому згоду; я певен також, що слова його не містили ніякої двозначності чи сумнівності. І я певен у своїй здатності надати вам доказ, що саме так воно і є. Він спитався моєї думки стосовно своїх подальших дій. Крім місіс Годдард, він не знав більше нікого, до кого можна було б звернутися за відомостями про родичів чи опікунів Гаррієт. Чи міг я порадити йому щось доречніше, ніж узяти і сходити до місіс Годдард? То ж я й порадив йому саме так і вчинити. Тоді він висловив свій намір зайти до неї протягом сьогоднішнього дня.

— От тепер я повністю задоволена, — відповіла Емма із сяючою усмішкою, — і щиро бажаю їм щастя.

— Ви суттєво змінили свої погляди відтоді, як ми говорили на цю тему востаннє.

— Мабуть що змінила — я була тоді така дурепа!

— Я нині теж думаю інакше; бо тепер бачу, що саме вам Гаррієт завдячує своїми численними добрими рисами. Я спробував ближче познайомитися з Гаррієт, зробивши це заради вас і заради Роберта Мартіна — до речі, я завжди мав підстави вважати, що його любов до неї ніколи не слабшала. Останнім часом я багато з нею розмовляв, і ви, напевне, це помітили. Інколи мені здавалося, нібито ви підозрюєте мене в бажанні умовити її і тим самим допомогти бідолашному Мартіну — чого я, до речі, ніколи не робив. Але на підставі всіх моїх спостережень переконався, що Гаррієт — нелукава, привітна дівчина з добропорядними поглядами та уявленнями, котра не мислить свого щастя без прив'язаностей і турбот сімейного життя. І я не маю сумнівів, що більшістю цих рис вона завдячує саме вам.

— Мені?! — скрикнула Емма, хитаючи головою. — Бідолашна Гаррієт!

Однак вона встигла взяти себе в руки і покірливо вислухати не зовсім заслужену похвалу на свою адресу.

Невдовзі прихід її батька перервав розмову. Вона не пожалкувала, бо їй захотілося побути на самоті. Її розум перебував у стані радісного збентеження й зачудування; зберігати безпристрасний вигляд було просто неможливо. Їй хотілося танцювати, співати, радісно щось вигукувати. Опанувати свої почуття й заспокоїтися достатньо для чогось раціонального вона змогла б тільки тоді, коли вдосталь находилася, наговорилася сама з собою й напригадувалася.

Її батько прийшов оголосити, що Джеймс пішов запрягати коней, аби приготуватися до їхньої тепер уже щоденної поїздки до Рендоллза, і це дало Еммі слушний привід хутенько зникнути.