Гірка правда. Злочинність ОУН-УПА (сповідь українця)
- Автор: Поліщук Віктор Варфоломійович
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Гірка правда. Злочинність ОУН-УПА (сповідь українця)». Краткое содержание книги:
Нехай ніхто, хто почуває себе українським націоналістом, не кидає в мене болотом, не прочитавши цієї книжки
УРДП, політична організація, що складається, здебільша зі старого покоління, без допливу молоді, "східняків", не рахується на політичній арені української діаспори. Вона себе скомпрометувала формальним союзом з ОУН-м, хоч останніми роками веде самостійну політику. Забракло в ній людей типу Івана Багряного.
Гетьманці теж не рахуються на політичній арені української діаспори. їх і не багато, і відживають вони свій вік. І, хоч вони не з ОУН, проте вони не так уже далекі від її ідеології.
Постала 1954 р. ОУН-з не афішує своєї діяльності, широкі кола навіть не знають де її осідок, і чи він узагалі є. Іноді зі "Сучасності" можна довідатися про ухвали тієї фракції ОУН. Так, наприклад стало відомо, що 12.10.1987 р. в час VII Делегатської конференції ОУН-з, обрано головою її політичної ради - Дарію Ребет, вдову по Левові Ребетові. Зразу ж на думку прийшла аналогія: провідником ОУН-б після смерті Ярослава Стецька стала вдова по ньому -Ярослава (Слава) Стецько. Навіть у цьому ОУН-з не відійшла далеко від ОУН-б. Тепер ОУН-з очолює Анатоль Камінський. Відомо, що членами ОУН-з є такі діячі, як проф. Петро Потічний, що є головним редактором "Літопису УПА"; д-р Мирослав Малецький, редактор "Вістей комбатанта"; проф. Тарас Гунчак, редактор "Сучасності" та інші, на чолі (фактично) з Миколою Лебедем.
Тут годиться зауважити, що багатотомне видання "Літопису УПА" є класичною "освіченою" дезинформацією. В ньому під ключ підібрані матеріали, навіть з німецьких архівів (підбирав націоналіст - проф. Тарас Гунчак). Але не можна в цьому виданні знайти відповіді на питання, поставлені, наприклад, у цій моїй праці. А саме, що УПА реалізувала політику винищування поляків, сформульовану ще 1929 року. Нема, в цьому виданні не сказано, що тим, хто визнав, що прийшов час почати "усування займанців" з Західної Волині, був Микола Лебедь. В "Літописі УПА" не знайдете теж описів звірств С.Б. ОУН, не знайдете фактів діяльності УПА під маскою червоних партизанів, німців, а навіть поляків. А про ці факти пише учасник УПА, людина, якій не можна не вірити - Данило Шумук. Натомість в "Літописі УПА" вміщено простенькі, розраховані на примітивну пропаганду, оповідання-спогади, яким не місце в багатотомному творі під претензійною назвою "Літопис УПА". Це зовсім не літопис.
До класичної дезинформації належать теж твори винесеного тут під небеса Уласа Самчука: "На білому коні" і "На коні вороному", в яких він описує час війни на Україні, зокрема на Волині, де він, у Рівному, був редактором української газети "Волинь". Улас Самчук, їздячи "на білому коні" й на "коні вороному", взагалі не зауважив УПА, не зауважив масових мордів на поляках. А кажуть, що письменник - це сумління народу. Ним, сумлінням, напевне не був Улас Самчук. Тепер же деякі часописи на Україні показують його, як класика української літератури. Класика, котрий приховав злочини ОУН-УПА. Бо сам був націоналістом.
Інакше, ніж ОУН-з, "під шумок" розвивають свою діяльність на Україні ОУН-б і ОУН-м, борячись за впливи на Україні. Бореться, зрештою, теж, і то від перших днів, як тільки була на це змога, тобто десь від 1990 року, ОУН-з. У світовому масштабі ОУН-б діє під фірмою Світового Українського Визвольного Фронту, згуртувавши довкола себе цілу низку різного роду молодечих, жіночих, видавничих, освітніх, фінансових, а навіть господарських організацій. ОУН-б формально не існує ні в діаспорі, ні в Україні, де вона виступає під фірмою Конгрес Українських Націоналістів.
ОУН-м теж формально не існує, вона діє під фірмою ІСНО - Ідеологічно Споріднених Націоналістичних Організацій.
Щоб охопити своїми впливами якнайбільше українців у діаспорі, зокрема тих, котрі були нащадками емігрантів з-перед І світової війни, побіч УНО в Канаді (ОУН-м) і Організації Визвольного Фронту (ОУН-б), створено Комітет Українців Канади (тепер: Конгрес Українців Канади), в якому згуртовані теж культурні, професійні, а навіть релігійного типу організації. В КУК (Конгрес Українців Канади) немає лише "прогресистів"-українців. Вся діяльність КУК-у підпорядкована впливам ОУН, раз у ньому верховодять бандерівці, раз мельниківці, хоч є в ньому й діячі, котрі не є членами ОУН, це представники "старої" еміграції, які не є свідомі суті й мети ОУН. До КУК українці платять "національну вкладку" - своєрідний добровільний податок.
У США такою загальнокрайовою, неначе громадською, організацією був Український Конгресовий Комітет Америки (УККА), довший час в ньому йшла боротьба між бандерівцями й мельниківцями за впливи в ньому. Тоді, коли в Канаді КУК діє на засаді консенсусу, то у США співпраця між бандерівцями й мельниківцями на форумі УККА не склалася. Врешті в цій організації перемогли бандерівці, а мельниківці й їхні супутники створили конкуренційну, неначе загальноамериканську, організацію - Українську Американ ську Координаційну Раду (УАКРада). Такий стан триває й досі і він є доказом того, що українські громадські організації опановані націоналістичним елементом. Наприклад, збірний член УАКРади - Український братський союз, страхова організація, заснована українськими емігрантами-вуглекопами, теж опанована націоналістичним елементом, а "старі" члени УБС, навіть не підозрюють якою є суть українського націоналізму, їм його підтасовують як патріотизм.