Сто років самотності (збірка)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сто років самотності (збірка)». Краткое содержание книги:
Єдиний звір, що живиться людським м'ясом, це ДОН Сабас, — сказав лікар. — Я певен, що він перепродасть півня за дев'ятсот песо.
Ви так гадаєте?
Я певен, — сказав лікар. — Це такий самий вигідний ґешефт, як його знаменита патріотична угода з алькальдом.
Полковник не міг повірити.
Мій кум пішов на ту угоду, щоб зберегти свою шкуру, — сказав він. — Тільки тому він і зміг залишитись у селищі.
І зміг скупити запівдарма майно своїх партійних товаришів, яких алькальд виселяв із селища, — заперечив лікар і постукав у власні двері, бо не знайшов у кишенях ключа.
Полковник не йняв віри.
Не будьте наївний, — розсердився лікар. — Дона Сабаса гроші цікавлять багато більше, ніж власна шкура.
Дружина полковникова того вечора пішла купувати. Він супроводив її до крамниць сірійців, а сам думав про те, що розповів йому лікар.
Знайди зараз хлопців і скажи їм, що півня продано,
сказала йому жінка. — Нехай облишать марні надії.
Півень не буде проданий, поки не вернеться кум Сабас, — відповів полковник.
В більярдному салоні він знайшов Альваро. Той грав у рулетку. Салон вирував цього недільного вечора. Спека здавалася ще більшою від завивання радіо, ввімкненого на повну потужність. Яскраві номери, намальовані на таблиці з чорної гуми й освітлені гасовим ліхтарем, поставленим на ящик посеред столу, розважили полковника. Альваро вперто ставив на двадцять три й програвсь. Слідкуючи за грою через його плече, полковник спостеріг, що одинадцять випало чотири рази за дев'ять обертів.
Став на одинадцять, — шепнув він на вухо Альваро.
Цей номер частіше випадає.
Альваро вивчав таблицю. Він не поставив на наступний оберт. Вийняв гроші з кишені, а разом з грошима аркуш паперу й під столом передав його полковникові.
Це від Агустіна.
Полковник сховав листівку в кишеню, Альваро поставив купу грошей на одинадцять.
Починай з малого, — сказав полковник.
Але це ж може бути щасливий номер, — заперечив Альваро.
Сусідні гравці позабирали ставки з інших номерів і поставили на одинадцять, коли вже велике кольорове колесо почало крутитись. Полковникові забило дух. Уперше в житті він відчув чар, потрясіння й гіркоту азарту.
Випало п'ять.
Дуже шкода, — сказав присоромлений полковник і з нестерпним відчуттям вини провів очима дерев'яні грабельки, які згрібали гроші Альваро. — Це тому, що я втрутився не в свою справу.
Альваро всміхнувся, не обертаючись.
Не беріть до серця, полковнику. Пощастить у коханні.
Раптом звуки мамби урвались. Гравці розступилися з
піднятими вгору руками. Полковник відчув за спиною чіткий, сухий брязк і холод зведеної рушниці. Майнула думка: попав у поліційну облаву з підпільною листівкою в кишені... Він напівобернувся, не піднімаючи рук. І вперше в житті побачив зблизька чоловіка, що стріляв у його сина. Той стояв проти нього з рушницею, націленою йому в живіт. Чоловік був низенький, схожий на індіанця, засмаглий. Від нього смерділо, як від закаляного немовляти. Полковник зціпив зуби й кінчиками пальців обережно відвів дуло рушниці.
Дозвольте, — сказав він.
Погляд його зіткнувся з поглядом маленьких, круглих, ніби кажанячих очей. За одну мить полковник відчув, як ці очі поглинули його, розжували, перетравили й зразу ж виштовхнули.
Проходьте, полковнику.
Полковникові не треба було відчиняти вікно: він і так бачив, що надворі грудень. Він одчув грудень усім єством своїм, коли в кухні кришив городину на сніданок півневі. Потім прочинив двері, і весь вигляд двору потвердив його відчуття. Це був прегарний дворик, з травою й деревами, з будочкою вбиральні, що наче пливла у вранішньому мареві десь на міліметр над землею.
Полковникова дружина пролежала в ліжку до дев'ятої години. Коли вона вийшла до кухні, полковник уже прибрав у хаті й розмовляв з дітьми, що обступили півня. Жінка мусила обійти їх, щоб добратись до плити.
Геть з дороги, — буркнула вона. Похмуро глянула на півня. — Коли вже я здихаюсь цього навісного птаха?
По ставленню дружини до півня полковник угадував її настрій. Ніщо в півневі не могло викликати злості. Він був у чудовій формі. Шия й стегна голі, свинцевого кольору, гребінець зубчастий, вигляд непереможний.
Краще виглянь у вікно й забудь про півня, — сказав полковник, коли діти пішли. — В такий ранок хочеться сфотографуватися.
Жінка вистромилась у вікно, але на її обличчі не відбилося ніякого почуття.
Я б хотіла посадити троянди, — сказала вона, повертаючись до плити.
Полковник повісив дзеркало на гвіздок, щоб поголитись.