Господиня

— Хлопці ока з неї не спускають. Тобі нема чого хвилюватися.

Ми майже прийшли. Тунель повернув назад під гострим кутом.

Скільки разів я завертала за той ріг, навпомацки тримаючись за внутрішню частину виступу, як от зараз? Я ще ніколи не йшла із зовнішнього боку. Вона була нерівною, з випнутими гострими камінцями, що залишали синці й забої. І до того ж із внутрішнього боку коротше.

Коли мені вперше пояснили, що тунель не просто повертав під гострим кутом, а нагадував у цьому місці «Y» — два відгалуження від іншого тунелю — головного тунелю, — я відчула себе справжньою дурепою. Як казав Джеб, іноді найкращий спосіб заховати річ — залишити її на видноті. В хвилини відчаю, коли я замислювалася про втечу, подумки я завжди проминала це місце. Бо тут — нора, тюрма. Я уявляла, що це найтемніший, найглибший колодязь у печерах. І мене тут заживо поховали.

Навіть розумниці Мел не спало на думку, що в’язня триматимуть усього за кілька кроків од входу.

І виявляється, це був не єдиний вихід. Хоча другий був зовсім вузький — по ньому треба було лізти навкарачки. В печери я потрапила, йдучи випроставшись на весь зріст. Тому мені й на гадку не спало шукати вузький тунель. До того ж я ніколи не вивчала володінь Дока, а з самого початку намагалася їх уникати.

Знайомий, хоча й забутий з часом — ніби з іншого життя — голос урвав мої роздуми.

— І як ви примудряєтеся виживати з такою їжею. Бр-р-р!

Щось пластикове з тріскотом ударилось об каміння.

За рогом ясніло блакитне світло.

— Не думала, що людям стане терпіння заморити когось голодом. Надто складний план для таких тупоголових створінь.

— Я ж казав, — гигикнув Джеб. — Я вражений терпінням хлопців. Дивина, що вони так довго протрималися.

Останній ріг — і ми опинилися в яскраво освітленому тупику. Брандт і Аарон зі зброєю напоготові сиділи якнайдалі від шукачки. Побачивши нас, вони обоє полегшено зітхнули.

— Нарешті,— пробурмотів Брандт. На його обличчі з’явилися глибокі зморшки — їх проклало горе.

Шукачка припинила міряти кроками коридор.

Я здивувалася, побачивши, в яких умовах її тримають.

Її не запхнули в крихітну вузьку нору, а натомість дали відносну свободу, виділивши для прогулянок увесь кінець тунелю. На долівці лежав матрац і подушки. Поблизу валялася пластикова таця, коренеплоди хікамі й перевернута супова миска. З неї вихлюпнулося трохи супу. Це пояснювало нещодавній шум — шукачка викинула їжу, хоча, судячи усього, спочатку трохи підкріпилася.

Я подивилася на цей прояв людяності — й усередині замлоїло.

«А кого вбили ми?» — пробурмотіла Мелані похмуро. Її це також зачепило за живе.

— Побалакаєш із дівчиною хвильку? — запитав мене Брандт, і в грудях знову засвербіло. З дівчиною, не з істотою? А мене Брандт бодай колись так називав? Не дивно, що Джеб ставиться до шукачки, як до людини, але щоб і всі решта?