Господиня

Розділ 49

Допит

Я вбила Веза.

Мої руки, подерті, в синцях, червоні від пороху (розвантажувати довелося дуже швидко), здавалося, насправді червоні від крові.

Вез мертвий, і в цьому винна я — ніби я сама натиснула на гачок.

Розвантаживши припаси, ми всі, за винятком п’ятьох, сиділи на кухні, доїдаючи те, що могло зіпсуватися: сир, свіжий хліб і молоко, — їх ми прихопили під час останньої зупинки. Джеб із Доком розповідали Джареду, Іяну і Кайлу, що трапилося.

Я сиділа осторонь, підперши голову руками, занадто приголомшена горем і своєю провиною, щоб ставити запитання. Джеймі сидів зі мною. Час від часу він плескав мене по спині.

Веза вже поховали в темному гроті, поруч із Волтером. Він помер чотири дні тому, того вечора, коли ми з Джаредом та Іяном спостерігали за родиною в парку. Я більше ніколи не побачу свого друга, ніколи не почую його голосу…

Сльози градом покотилися на кам’яну долівку, і Джеймі енергійніше поплескав мене по спині.

Енді й Пейдж не було.

Вони переганяють фургон і вантажівку до схованок. А потім мають перегнати джип на звичне місце й повернутися додому пішки — і все це треба встигнути до світанку. Та ще й до світанку бути вдома.

Лілі також не було.

— Їй… їй зле, — пробурмотів Джеймі, коли зрозумів, що я шукаю її поглядом. Я більше нічого не питала. І так неважко уявити.

Не було й Аарона з Брандтом.

Брандт тепер завжди носитиме круглий рожевий шрам під лівою ключицею. Куля мало не зачепила серце та легені й застрягла під лопаткою. Док витратив майже все «Зцілення», поки витягнув її. Але зараз із Брандтом усе гаразд.

Куля, яка летіла у Веза, була влучнішою: вона поцілила в його оливкове чоло й вилетіла ззаду. Док нічим би не допоміг, навіть якби був поруч і мав під рукою галон «Зцілення».

Брандт, який після сутички завжди носив на стегні в кобурі важкий трофей, був з Аароном. Вони стерегли тунель, де ми б розвантажили здобуті припаси, якби той не був зайнятий. Там знову з’явився в’язень.

Так ніби втрати Веза було недосить.

Кількість пожильців печер не змінилася. Тридцять п’ять живих тіл, як тоді, коли я потрапила сюди вперше. Веза і Волтера немає, зате є я.

А зараз — і шукачка.

Моя шукачка.

Якби я поїхала просто в Тусон… Якби взагалі залишилася в Сан-Дієго… Якби прилетіла не на цю планету, а на іншу… Якби я присвятила себе материнству, як робило більшість жінок після п’ятьох-шістьох планет… Якби, якби, якби… Якби я не приїхала сюди, якби не дала орієнтирів шукачці, Вез був би живий. Їй знадобилося більше часу, щоб розгадати шараду, але зрештою вона це зробила і, забувши про обережність, одразу кинулася в бій — їздила бездоріжжям, уздовж і впоперек перетнула пустелю, залишаючи на крихкому піску нові шрами — сліди від коліс, підбираючись дедалі ближче.