Останній дон
- Автор: Пьюзо Марио
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Анатолий Васильевич Онышко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній дон». Краткое содержание книги:
Також написав романи «Дурні вмирають» (1978), «Сицилієць» (1984), «Четверта К» (1991) і кілька кіносценаріїв. 1996 р. вийшов роман «Останній дон», який є завершенням «Хрещеного батька». В ньому діють герої прославленого роману та їхні нащадки.
Перша жінка, що підійшла до Стіва, — Дієр не спускав з неї ока, — лагідно закрила йому очі й стулила рот, перше ніж м'яко припасти вустами йому до лоба. Але її відтрутили інші жінки, вже не такі стримані. А Дієр відчував, як кипить усередині злоба, як начебто сверблять ті роги, що їх багато літ тому наставив йому Стів Столлінгс, і не перешкоджав жіночій навалі. Стів не раз хизувався, що жодна жінка не встоїть перед ним, і тепер, безперечно, досяг вершини. Навіть мертвому жінки пестили йому тіло.
Тільки коли зник шматок Стівового вуха і тіло, вже мертвотно бліде, перевернули долічерева, аби показати славетні сідниці, Дієр зрештою викликав поліцію, взяв ситуацію під свій контроль і розв'язав усі проблеми. Це те, що мають робити продюсери, і в цьому вони таки тямлять.
Скіппі домовився, щоб розтин був проведений негайно, а тіло потім переправили до Лос-Анджелеса, де за три дні мав відбутися похорон.
Розтин показав, що Столлінгс помер від мозкової аневризми, яка, розірвавшись, залила кров'ю всю голову. Дієр таки знайшов двох дівчат, які були зі Стівом у мить смерті, й пообіцяв їм, що їх не переслідуватимуть за вживання кокаїну і що їм підпишуть контракти на невеличкі ролі в новому фільмі, який він зніматиме. Два роки він плататиме їм по тисячі доларів на тиждень. Натомість у контрактах буде пункт про моральну розбещеність і їх одразу розірвуть, тільки-но дівчата комусь розкажуть про обставини Стівової смерті.
Потім Дієр вибрав підхожу хвилину й подзвонив у Лос-Анджелес Боббі Бенцу, розповівши про всі свої заходи. Крім того, подзвонив Діті Томмі, щоб та повідомила пресу, й переказав через неї, що всіх, хто брав участь у роботі над фільмом «Мессаліна», як у кадрі, так і за кадром, чекають у Лас-Вегасі на прикінцевих урочистостях і презентації картини. Після цього, приголомшений дужче, ніж сподівався, ковтнув дві снодійні пігулки й подався спати.
Розділ 22
Смерть Стіва Столлінгса не вплинула на презентацію й прикінцеві врочистості в Лас-Вегасі, і то завдяки спритності Скіппі Дієра та загальній емоційній атмосфері кінобізнесу. Звісно, правда, що Столлінгс був зірка, але ж не касова зірка. Правда, що чимало жінок кохалися з ним фізично, а мільйони подумки, проте їхнє кохання ніколи не піднімалося вище від взаємної втіхи. Навіть жінки, що брали участь у роботі над фільмом,— Атена, Клавдія, Діта Томмі і ще три зірки-актриси на головних ролях,— засмутилися менше, ніж можуть собі уявити романтики. Кожен погоджувався, що Стів не хотів би скасувати презентації, ніщо не пригнітило б Стіва тяжче, як скасування врочистостей і попереднього перегляду через його смерть.
У кіноіндустрії, коли відзнято фільм, та кажеш «Прощавай!» більшості своїх коханців так само гречно, як у старі часи на балу партнерові після танцю.
Скіппі Дієр заявляв, що це йому спало на думку лаштувати прикінцеві врочистості в готелі «Ксанаду» і показати ще досить-таки сирий фільм-того самого вечора. Він знав, що за кілька днів Атена виїде з країни, й хотів переконатися, що їй не заманеться перезняти якісь сцени.
Але насправді прикінцеві врочистості й перегляд фільму запропонував провести в готелі «Ксанаду» Кросс. Він просив про те як про велику милість:
— Для «Ксанаду» це буде величезна реклама, — переконував він Дієра. — А для тебе я зроблю ось що. Я оплачу кожному, хто працював над картиною, і кожному, кого ти запросиш на одну ніч, кімнату, харчі й напої. Я дам тобі й Бенцові віллу. Я дам віллу Атені. Я гарантую безпеку, тож ніхто не прийде на перегляд іще сирого фільму, — наприклад, газетярі, — кого б ти не хотів бачити. Адже ти вже багато років аж пищиш, щоб тобі дали віллу.
Дієр міркував над пропозицією.
— Тільки задля реклами? — запитав він.
— Крім того, приїдуть сотні людей із чималими грішми. Казино матиме з цього неабиякий виграш, — усміхнувся Кросс.
— Бенц не грає, — проказав Дієр, — а я граю. Ти забереш мої гроші.
— Я дам тобі кредит у п'ятдесят тисяч. Якщо ти програєш, ми не наполягатимемо на виплаті.
— Гаразд, — погодився Дієр, ці останні слова переконали його. — Але це має бути моя ідея, інакше я не зможу продати її студії.
— Звичайно, — кивнув Кросс. — Але, Скіппі, слухай. Ми з тобою вже чимало зробили, і в скруті я завжди вирятовував тебе. Цього разу все інакше. Тепер ти повинен докласти всіх зусиль. — Він усміхнувся Дієрові. — Цього разу ти не повинен розчарувати мене.
У Дієра заворушилось неясне передчуття небезпеки, і, хоча такі миті траплялися йому нечасто, він не міг докопатися причини. Ні, Кросс не погрожує, він видається щирий і привітний, начебто просто стверджує факт.