Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9500-8
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року.
— Але приємно ж?
— Не те слово. Ти «Камазу» давав?
— Він відмовився. Не гурман.
Міни і снаряди. Кулі та гранати. Усе це літає кожної ночі. Зі самісінького вечора і до ранку. Безперебійно. Дивна річ — досвід. Якби потрапив у це пекло з першого дня — не знаю, чи витримав би. Здурів би на голову або мене б просто вбили.
А зараз моє ставлення до конвеєрних обстрілів цілком нормалізувалось. Цей невідворотний факт війни зробився навіть обов’язковим. Коли покину це місце, то, напевне, буду нудьгувати за обстрілами. За п’янким гонінням смерті. За її постійними намаганнями познайомитись ближче.
Сьогодні ми плюємо в обличчя смерті. Нехай захлинеться нашою слиною. І що ви думаєте? Це працює. Зневажливе ставлення дає свої плоди. А саме тишу. Так. Зараз тиша. Перша більш-менш спокійна ніч.
«Камаз» і «Утьос» уже три рази прогрівали машину за ніч. Переймаються, щоб усе було справне і готове до виїзду.
А ми з «Амбалом» — обірванці. Недобиті, живучі створіння. Машину втратили. Гранатомет і автомати — також. Згорів весь одяг, документи та їжа. Фактично — «бомжі». Їдемо зараз на цивільній вантажівці. Зброя позичена. Одяг залізничний — дві сині теплі сорочки. З документів у мене тільки щоденник. Одне, що постійно залишається при мені, — пам’ять і навички.
— Коли вже поїдемо?
— Да, вы уже за***ли! «Когда-когда»... Не знаю я, когда поедем! Сидите здесь и жрите свой шоколад!
«Камаз» так нічого й не навчився. Скільки вже минуло часу і розмов. Скільки разів ми його вмовляли і серйозно говорили про його «манери» командування. «Камаз» не міняється. «Дебилы, идиоты и п******ы... » Може, й не треба, щоб мінявся? Навіть складно уявити його без цього лексикону. «Камазівський» «шарм». Навіть командир дуже цінує цю його характерну рису.
Осколки летять з неба. Земля спалахує.
— «Градами», суки, начали крыть!
— «Камаз»! Ти точно не будеш шоколадку?
— Да иди ты нахер! Задолбал! Сказал уже, что не буду.
— А «Лєрмонтов» не виходив з тобою на зв’язок? Він таки не буде повертатися.
— Нет, не выходил. Да вряд ли он будет сюда приезжать. Их, наверное, отправили ночью в Многополье, чтобы дорогу держали.
Частина батальйону виїхала ще вночі. Чому нас затримують?
— Внимание! Всем бойцам направляться в Многополье!
Заскакуємо в кузов. Одразу лягаю. Ніби дерево врятує мене від металу. Але це інстинкт. Нічого не поробиш. Накриваю ноги бушлатом, щоб були в теплі. Якщо в машину буде пряме влучання — не страшно. Страшно те, що ноги замерзнуть. Вони завжди мають бути в теплі. Бо захворію. О, це вже буде по-справжньому страшно. Воювати хворим? Як це? Навіть не знаю. Але думаю, що приємного мало.
«Камаз» самотньо кермує в кабіні нашого блакитного, як українське небо, «ГАЗона». Такого ж самого кольору «ЗІЛ». Його веде «Утьос». Машина досить весела через хлопців, які там сидять, — «Череп», «Сократ» і «Варг». Це майстри чорного гумору на війні. Якщо у вас немає настрою або просто стало нудно — знайдіть їх. Перші десять хвилин з ними будуть вирваними з реальності. Що я тут роблю? Що вони мелють? «Череп» жартує настільки серйозно, що спочатку не розумієш, чи він жартує. Може здатися навіть, що злиться.
— Ти дасиш мені сигарету чи кинути тобі гранату під ноги?
Я спочатку довго до цього звикав. Але «Черепові» байдуже. І далі продовжує «стріляти» своїм сарказмом. «Сократ» також спочатку ніяковів від цього. Хлопець інтелігентний. Юрист. Характер має досить жвавий і комунікабельний. Допомагає у спілкуванні з такими брутальними сангвініками, як «Череп».
— Ти дасиш мені сигарету чи кинути тобі гранату під ноги?
— А ти хочешь загреметь по сто пятнадцатой?
— Якій сто п’ятнадцятій?
— Умышленное убийство. Уголовный кодекс.
— Ха! Ми ж на війні. Закони тут не діють. Та й ти зараз не в дорогому костюмчику.
— Я знаю. И я не курю вообще-то.
— Я знаю, що не куриш. Просто вигляд у тебе паскудний.
— Бо я не в костюмі.
Ну і «Варг»... «Сократ», у порівнянні з ним, — інтроверт. «Варг» — душа компанії. У будь-якій ситуації в нього знайдеться ізюминка, яка зацікавить усіх. Це може бути якась дрібниця. Суперкласні горішки з якоїсь екзотичної країни. Частує ними під час обстрілу. Коктейлі власного приготування в щойно звільненому місті. «Варг» завжди вміє оживити все тьмяне. Додати якоїсь помпезності чи навіть святковості в буденне життя або безвихідні ситуації.
— Ти дасиш мені сигарету чи кинути тобі гранату під ноги?
— А ты хочешь загреметь по сто пятнадцатой?
— Якій сто п’ятнадцятій?
— Умышленное убийство. Уголовный кодекс.