Сага про Форсайтів

У вівторок увечері, пообідавши в своєму клубі, Сомс вирушив до Челсі з наміром здійснити те, що вимагало більше сміливості й, мабуть, менше делікатності, аніж усі інші кроки, які він зробив у своєму житті, можливо, крім народження та ще одного вчинку. Вечір він обрав почасти тому, що Айріні майже напевно буде вдома, але головним чином тому, що вдень йому забракло відваги і для хоробрості довелося хильнути вина.

Він вийшов із кеба на набережній і подався до Олд-Черч, не знаючи, у якому саме будинку вона живе. Він знайшов його позаду іншого, куди більшого дому, і, прочитавши в списку пожильців «місіс Айріні Герон»,— Герон! Це ж її дівоче прізвище, отже, вона перейшла на нього?— зійшов на брук подивитися на вікна другого поверху. В наріжній квартирі горіло світло, там грали на роялі. Він ніколи не любив музики, у нього з'явилася до неї навіть відраза в ті давні часи, коли вона так часто грала на роялі, наче ховаючись у захистку, куди, як вона знала, він не міг добутися. Опір! Довгий опір, спочатку стриманий і таємний, нарешті відвертий! Звуки рояля навіяли йому гіркі спогади. Очевидно, це грає вона; і майже впевнившись, що побачить її, він спинився ще в більшій нерішучості. Від самої думки про близьку зустріч його проймав дрож; в роті пересохло, серце калатало щосили. «Мені немає чого боятися»,— думав він. Але потім у ньому озвався юрист. Може, він робить дурницю? Чи не краще було б улаштувати офіційну зустріч в присутності її опікуна? Ні! Не хоче він зустрічатися з нею при цьому Джоліонові, який співчуває їй! Нізащо не хоче! Він зійшов на ганок поволі, Щоб утишити калатання серця, вийшов на другий поверх і подзвонив. Коли перед ним відчинили двері, всі відчуття його збудилися від пахощів, які війнули з помешкання,— той самий аромат, що наче долинув з минулого й приніс напівзабуті спогади, пахощі вітальні, в яку він колись заходив, оселі, в якій він жив,— запах сухих пелюсток троянди й меду!