![Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/0/6/opovistki-z-meekhanskogo-prikordonnya-pivnich-pivden-uk-download.jpg)
Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]
- Автор: Вегнер Роберт М.
- Серия: Оповістки з Меекханського прикордоння #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Рідна Мова
- ISBN: 978-966-917-387-4
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]». Краткое содержание книги:
Щось пролетіло повз нього, вітер розвіяв полум’я, і біла лють звалилася на прибулу, як зграя демонів. Руки, ноги, матовий блиск клинків — усе розмазалося в невиразних смугах. Дівчина повинна була померти за уламок миттєвості.
Відбила атаку одним жестом. Витягнула праву долоню перед собою — і вбивця зависнув за кілька стоп перед нею, ніби наштовхнувшись на невидиму стіну. Відстрибнув.
Вона нахилила голову набік, усміхнулася.
— Гел’заав. Честь для мене. Скільки вас?
Відповіді не отримала, та вона, зрештою, її й не сподівалася, бо в мить, коли ставила питання, її лівиця вистрелила вперед, і нападник шарпнувся, наче крізь нього повіяв вітер. Його одяг залишився неторкнутим, але якась сила ніби відштовхнула його назад.
Він блискавично схрестив руки перед собою, на висоті грудей, нахилився, опираючись чарам.
І стрибнув на неї. Цього разу вона встигла зупинити його вже трохи ближче до себе, ніж попереднього разу, він відштовхнувся, ледве торкнувшись ногою підлоги, і знову атакував: розмита смуга, біла смерть настільки швидка, що погляд ледве за нею встигав. Третя, четверта, п’ята атака! Усі швидкі як погляд. Під час шостої, яку вона зупинила на відстані, вполовину коротшій, ніж перша, відступила на крок, уперше, здається, налякана, ніби ситуація розвивалася не так, як вона того хотіла. Безголосо ворухнула губами.
— Еккега-а-арде…
Шепіт, стогін, скиглення. Він згадав, навіщо повз під ці двері. Підвів тіло на руках, чотири засуви, добре змащені, посунулися майже без опору, він штовхнув двері й упав у камеру, опинившись око в око з найстаршим із в’язнів. Хлопець без імені, п’ятнадцять років. Начебто міг розірвати демона десяти стоп зросту голими руками на шматки. Присів, підпершись долонями, і дивився на нього, ніби… ніби замкнений у клітці лев, який ще не зрозумів, що від охоронця його більше не відділяють ґрати. Погляд хижака, ані сліду розуму, чистий інстинкт. Облизнув губи, нахилився, понюхав обличчя Еккенгарда. І раптом його погляд став гострим, перетік за спину Щура, в коридор. Одним плинним рухом він встав, перестрибнув лежачу людину. Дзвякнуло залізо, коли він піднімав меч убитого охоронця.
І в ту мить, коли хлопець вставав зі зброєю, вглибині коридору вибухнув бій. Свист, матове відлуння схрещених клинків, яке на кілька ударів серця злилося в один звук. Така швидкість! Хто?!
Щур виповз у коридор. У першу мить у неясному світлі лампад не розібрав подробиць. Убивця стояв спиною до нього, мав перед собою миготливу зону розхитаних тіней. І він відступав. Відступав!
Нападником був молодий чоловік, який бився двома мечами. Це їхній танець створював щит, який відділяв білого вбивцю від дівчини. Еккенгардові досить було кинути єдиний погляд на одяг, стиль бою, піхви мечів за його спиною. Іссар. У південно-східних провінціях їх зустрічали досить часто, тож жодних сумнівів не було. Але відкрите обличчя! Чи це означало, що воїн має намір померти, чи те, що вб’є їх, щойно переможе свого супротивника?
Якщо переможе, дійшло до нього за мить. Убивця відступав, крок за кроком, але відбивав усі атаки, б’ючись лише двома кинджалами. Парирував кожен удар, за яким не могли встигнути очі, а іссар був лише людиною, не міг утримати такий темп надто довго.
Вони зупинилися на два-три удари серця, обмінюючись лютими ударами на одному місці, а потім почав відступати вже оборонець дівчини. Його мечі не сповільнилися, принаймні Щур не міг цього зауважити, але тепер він більше відбивав атаки, боронився, ніж напирав. Йому явно бракувало сил.
І тоді дівчина врешті зауважила хлопця, який стояв перед відчиненими дверима. На мить на її обличчі можна було помітити…
Вагання? Відчуття провини? Чим би воно не було, зникло, поглинуте злою, тріумфальною посмішкою. Вона глянула на молокососа й голосно промовила:
— Убий!
Дитина кинулася вперед, не видавши ані найменшого звуку — і раптом убивці довелося відбивати атаки спереду та ззаду. Хлопець — дитина, привезена зі зруйнованого дощенту села, яка п’ять років провела в камері — рухався немов професійний фехтувальник, плинно, без жодного зайвого жесту, без жодної паузи.
Бився так, наче меч був продовженням його тіла, а швидкістю, здавалося, перевершував навіть іссара.
Але навіть незважаючи на це, кілька хвилин здавалося, що вбивця в білому дасть собі з ними раду. Рухався настільки швидко, що не лише руки та ноги, але й решта його тіла часом просто зникала в Еккенгарда з очей. Просто не могли до нього дістати.