![Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/0/6/opovistki-z-meekhanskogo-prikordonnya-pivnich-pivden-uk-download.jpg)
Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]
- Автор: Вегнер Роберт М.
- Серия: Оповістки з Меекханського прикордоння #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Рідна Мова
- ISBN: 978-966-917-387-4
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]». Краткое содержание книги:
Вона впала на коліна, скрутилася, як зародок.
— Мамо! Тату! Мамо!.. Я вас… не-е-е пам’я-а-а-атаю… Я вас не мо-о-ожу намалюва-а-ати! Мамо-о-о-о!.. — вона завила, притиснувши обличчя до каменя. — Ма-а-амо-о-о!!!
У цю мить під черепом він почув голос. Керу’вельн, до мене!
Він розвернувся й пішов до виходу.
* * *
Останній охоронець помер до того, як Еккенгард доповз до дверей найближчої камери.
Не належав до тих, хто з’явився нагорі за мить після початку атаки замаскованого вбивці; та шістка зуміла дати Еккенгарду лише кільканадцять ударів серця. Перші двоє загинули, перш ніж встигли випустити арбалети та потягнутися за мечами. Цього разу не було показної швидкості, розмазаного руху, який приховує десятки ударів, жодних хвастощів, просто два швидкі, майже дзеркальні уколи, знизу, під пряжки шоломів, через м’яке піднебіння прямо в мозок. Небезпечний удар — от і все, що задзвонило в його пам’яті — у Щурячій Норі їм багаторазово повторювали, щоб у бою ножем вони таким не бавилися. Клинок може зав’язнути в кістці.
Перш ніж він устиг відігнати спогади, загинуло ще двоє, із наполовину витягнутими мечами: біла з’ява увірвалася між ними й відкинула на протилежні стіни коридору. Вони осунулися вниз, із горлянками, розпанаханими від вуха до вуха, бризкаючи кров’ю та бульбашками повітря, що виходило з легень. Випустили мечі й водночас схопилися за шиї, не в змозі навіть крикнути перед смертю. Останні двоє солдатів кинулися вперед. Брязкіт: подвійний, матовий звук, немов їхні мечі парирували клинком, виконаним із дерева, і той з двох, хто з розгону проминув убивцю, зупинився, здивовано дивлячись на свою долоню, яка все ще стискала руків’я меча, але трималася лише завдяки клаптю шкіри, а тоді другою рукою торкнувся лівого боку, де кольчугою розтікалася багрова пляма. І саме з таким, сповненим недовіри виразом обличчя, він осів на підлогу й помер.
Шостий устиг відстрибнути, відступити до сходів, присісти. А потім із викликом усміхнутися й кинутися в атаку. Зробивши вдаваний випад, він швиргонув меч просто в порцелянову маску і стрибнув на вбивцю, приклеївся до нього, оплів руками й ногами. Дорослий, який притуляє до себе дитину — тільки зараз Щур помітив, наскільки худий і мізерний прибулець, на половину голови нижчий від солдата, на ширину долоні вужчий у плечах.
Вони впали, і судячи з фонтану крові, що бризнула на стіну, охоронець був уже мертвий, але опинився нагорі. Вилізти з-під нього зайняло у вбивці кілька безцінних секунд, під час яких на поверх дісталися останні четверо вартових зі зміни. Четверо! Отже, жоден не побіг униз, не крикнув, аби рубали стовпи, розводили вогонь, щоб спалити все й поховати під розвалинами.
Але це не мало значення, вбивця вже стояв на ногах, а ці солдати, вирвані зі сну, не мали навіть кольчуг. Але деякі з них пройшли пекло Ґлеввен-Он, та й усі були навчені імперськими Щурами. Різанина в коридорі, трупи товаришів під стінами, багрові фрески на каменях та скривавлена постать у білому перед ними не затримали їх ані на мить.
Вони кинулися вперед — і знайшли смерть.
І в мить, коли помирав останній з них, хриплячи та булькаючи багровою піною, двері в камеру дівчини, яка малювала картини, вибухнули, засипаючи коридор уламками дерева та шматками сталевих засувів. Полум’я з каганців замиготіло під поривом вітру, а з тіні, з напівмороку виламаних дверей вийшла худа постать.
Еккенгард почув, як Ґентрель голосно втягує повітря.
— Привіт, гел’заав. Ти мене шукав?
Він дивився та слухав, реєструючи всі подробиці, не в змозі позбутися вишколених навичок. Говорила на меекху як меекханка зі столиці, чітко вимовляючи склади, з легким придихом.
Чорне волосся, обрізане в нерівний чубчик, затіняло її обличчя, в напівмороці він бачив лише малі губи та легкий абрис підборіддя. Простий, подорожній одяг міг належати будь-якій жінці з південних рубежів Імперії. Жодних прикрас, гаптування, характерних узорів. Чоботи на м’якій підошві, ношені. Руки…