Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
— Ніколи не зустрічала такої порядної дівчини… Адже од таких пропозицій піде обертом галова в будь-якої жінки. Треба любити по-справжньому, більше, аніж саму себе, щоб не спокуситися. Будь-яка інша вже продалась би і купалася в розкошах, як принцеса…
В почуттях Габрієли Насіб не сумнівався. Хіба не відхиляла вона всі пропозиції і подарунки, немовби вони зовсім її не цікавили? Вона сміялася у відповідь і не гнівалась, коли хто-небудь з відвідувачів сміливіше торкався її руки або брав за підборіддя. Вона не повертала записок, не відповідала грубо, а лише дякувала за увагу. Але нікому не давала волі і ніколи не скаржилася Насібу, ніколи нічого в нього не просила і, беручи подарунки, радісно плескала в долоні. А хіба щоночі не вмирала вона у його обіймах, жагуча і невситима, не шепотіла з постійною пристрастю: «Красунчику мій, любов моя!»
«Якби я був на вашому місці, я саме так і зробив би…» Легко говорити, коли справа стосується іншого. Але як одружитися з куховаркою Габрієлою, безрідною мулаткою, у якої немає ані кола ні двора, з дівчиною, знайденою на невільницькому ринку? Він мусить одружитися з вихованою дівчиною з шановної родини, яка б мала придане, була освічена, чиста, невинна.
Що б сказав дядько і буркотлива тітка, сестра і її чоловік — інженер-агроном з поважної сім'ї? Що сказали б Ашкари, заможні родичі, землевласники, які займали високе становище в Ітабуні? Що сказали б його друзі по бару: Мундіньйо Фалкан, Амансіо Леал, Мелк Таварес, Доктор, Капітан, Маурісіо Каїрес, Езекієл Прадо? Що сказало б усе місто? Ні, про це не слід і думати, все це нісенітниці. І все ж таки він думав.
В бар зайшов селянин — продавець птахів. В одній з кліток маленька софрe співала сумну і ніжну пісню. Гарна, рухлива чорно-жовта пташка ні хвилини не сиділа спокійно. Ось вона заспівала голосніше, слухати її було дуже приємно. Шіко Молеза і Віко Фіно були в захопленні від її співу.
Що він мусить зробити обов'язково, так це заборонити Габрієлі приходити в бар. Збитки? Ну і хай… Він втратить виторг, але гірше буде, коли він втратить її. Вона була постійною спокусою для чоловіків, її присутність діяла на них, немов хміль. Як не закохатися, як не бажати її, не зітхати, коли бачиш її? Насіб відчував Габрієлу усім своїм єством — кінчиками пальців, своїми вислими вусами, шкірою на стегнах, на ступнях. Софрe співала, здавалося, лише для нього, бо її спів був сумним. Чому б не подарувати пташку Габрієлі? Тепер, коли він заборонить їй відвідувати бар, їй доведеться шукати інших розваг.
Насіб купив софрe. Далі він не міг думати, не міг страждати.
Габрієла з пташкою в клітці
— О, яка краса! — вигукнула Габрієла, побачивши софрe.
Насіб поставив клітку на стілець, пташка билася об дріт.
— Тобі… Щоб ти не була сама.
Він сів, Габрієла влаштувалася на підлозі біля його ніг. Вона взяла його велику руку, поцілувала долоню, і це надало Насібу — він сам не міг збагнути чому — землю предків, гори Сірії. Потім Габрієла поклала голову йому на коліна, і він погладив її коси. Пташка, заспокоївшись, заспівала.
— Два подарунки відразу… Який ти в мене гарний!
— Два?
— Пташка і ще те, що ти сам її приніс. Адже щодня ти приходиш так пізно…
Невже йому судилося втратити її?.. «Вірність кожної жінки, якою б відданою вона не була, має свої межі». Ньо-Гало, звичайно, хотів сказати «свою ціну». Гіркота відбилася на обличчі Насіба, і Габрієла, підвівши очі, помітила це.
— Ти, Насібе, чомусь сумний… Раніше ти таким не бував. Ходив завжди веселим, завжди усміхався, а тепер такий сумний. Чому, Насібе?
Що він міг їй відповісти? Що не знає, як її зберегти, як назавжди утримати біля себе? Насіб скористався з нагоди, щоб розпочати розмову.
— Мені треба щось тобі сказати.
— Так говори, мій господарю…
— Мені дещо не подобається, дуже мене тривожить.
Габрієла схвилювалась:
— Я щось погано зварила чи не так випрала?
— Ні, ні. Зовсім інше.
— А що?
— Те, що ти ходиш у бар. Це мені не до душі.
Габрієла широко розплющила очі:
— Але ж я ходжу, щоб допомагати тобі і щоб твій сніданок не холонув. Лише з цією метою…
— Я знаю, але ж інші цього не знають…
— Розумію. Я не подумала про це… Не личить мені бути в барі? Мабуть, комусь не подобається, що куховарка приходить в бар… Я не подумала…
Він згодився: