Теорія права і держави: Підручник.
- Автор: Скакун Ольга Федорівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Алерта
- ISBN: 978-617-566-012-6
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія права і держави: Підручник.». Краткое содержание книги:
Для студентів, курсантів, магістрантів, аспірантів, ад’юнктів, викладачів навчальних закладів юридичного профілю, а також тих, хто цікавиться проблемами загального вчення про право і державу.
Дотримання вимог правильного застосування права має істотне значення для зміцнення правопорядку, надійності права і стабільності правової системи суспільства.
§ 6. Основні стадії застосування норм права
Порядок застосування норм права може бути простим і складним. Прикладом простого порядку (процесу) є застосування санкції за безквитковий проїзд у міському транспорті (пропозиція контролера сплатити штраф, одержання суми і надання квитанції). Інша справа - складний процес застосування права (наприклад, застосування Особливої частини Кримінального кодексу України).
Складний порядок застосування права зазвичай становлять три основні стадії (поділ на зазначені стадії є умовним, оскільки на практиці вони збігаються):
1. Встановлення фактичних обставин справи - встановлюються головні факти (факти, що підлягають доведенню) і факти, що підтверджують головні, але обов’язково ті й у тому обсязі, як того вимагає нормальне вирішення юридичної справи. У ряді випадків коло обставин, що підлягають встановленню, позначене у законі. Часто збирання доказів і попереднє встановлення фактів є справою одних осіб, а ухвалення рішення в справі - інших. Однак завжди відповідальна особа правозастосовного органу (прокурор, суддя, директор підприємства, начальник УВС та ін.) зобов’язана переконатися у вірогідності фактів, їх обґрунтованості і повноті.
Фактичні обставини справи встановлюються за допомогою юридичних доказів (письмових і речових; прямих і непрямих; первісних і похідних; достовірних і недостовірних; припустимих і неприпустимих; таких, що мають і не мають юридичної сили; доброякісних і недоброякісних; таких, що викривають і виправдовують). Доказами є відомості про факти, інформація про них, а також самі факти (пожежа, крадіжка) і джерела відомостей про них - документи, акти, показання свідків. Джерела відомостей про факти обов’язково засвідчуються (наприклад, протокол про предмети, виявлені під час обшуку, має бути підписаний понятими). Із документів, які фіксують свідчення про фактичні обставини справи, і документів, що складаються правозастосовними органами, оформлюється юридична справа як сукупність документів, певним чином оформлених та розміщених.
Фактичні обставини справи встановлюються через доказування - логічно послідовну творчу діяльність органу дізнання, слідчого, прокурора, суду щодо зібрання, дослідження та оцінки певних документів про обставини, які необхідно встановити для правильного вирішення юридичної справи. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності, реконструювати обставини з метою встановлення істини для застосування норм права. У процесі доказування використовуються презумпції і преюдиції, які відповідно до законодавства не мають потреб в доказуванні. Законодавство фіксує, які обставини потребують доказування, а які - ні (загальновідомі, презумпції, преюдиції), які факти доводяться певними способами (наприклад, експертизою). Остаточне оцінювання доказу завжди є справою правозастосувача.
При оцінюванні представлених доказів суддя має досягти такого ступеня «внутрішнього переконання», який би був необхідним і достатнім для ухвалення рішення.
2. Встановлення юридичної основи справи (інакше: юридична кваліфікація фактичних обставин) - правова оцінка всієї сукупності обставин справи шляхом співвіднесення певного випадку з певними юридичними нормами. Юридична кваліфікація фактичних обставин передбачає: а) відшукування галузі, підгалузі, інституту права і знаходження норми (закріплена у нормативно-правовому приписі), яка може бути застосована до цього випадку; б) перевірка відповідності тексту норми офіційному її викладу (не слід шукати норму в неофіційних текстах і не можна посилатися на них); в) аналіз норми з погляду її дії в часі, просторі та за колом осіб, тобто встановлення меж її дії; г) визначення юридичної сили джерел (форм) права, що застосовуються; вирішення колізій норм при виявленні суперечностей або розбіжностей їх змісту у чинних актах; ґ) аналіз норми щодо необхідності тлумачення її змісту.
Тлумачення (з’ясування) є неодмінним елементом правозастосовної діяльності: а) необхідно перевірити, чи є офіційне тлумачення норми права, що зафіксована в нормативно-правовому приписі, і за наявності - обов’язково його врахувати; б) недостатньо перевірити, чи було офіційне тлумачення; правозастосувач повинен сам тлумачити норму права, з’ясовувати її зміст, оцінювати відповідність фактичних обставин її змісту, бо без тлумачення її не можна застосовувати, оскільки норма права має загальний характер і в кожному конкретному випадку важливо встановити, чи охоплюється цей випадок її дією. До того ж, не кожна норма права викладена в нормативно-правових приписах чітко.