Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.
- Автор: Винничук Юрий Павлович, Колектив авторів
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-7082-1
- Жанр: Городское фэнтези
Электронная книга - «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.». Краткое содержание книги:
У цій книжці українську фантастичну прозу ХІX – ХХ сторіч представляють мало відомі твори Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Бороздни, Миколи Костомарова, Євгена Згарського, Наталі Кобринської, Івана Франка, Івана Липи, Гната Хоткевича та багатьох інших авторів.
Ґустав Розен з великою увагою слухав слів баронеси Розен, задавав їй ріжні питання, розпитував про Артура Розена і розподіл кімнат в замку, бо сам мало що пригадував собі.
За пару днів барон Ґустав Розен виїхав на Україну в товаристві Волтера Штойка. Оба були добре озброєні і споряджені в маленькі потайні ліхтарні.
Цілу дорогу Ґустав і Волтер снували пляни, як мають діяти для осягнення своєї мети. Коли були вже близько замку, рішили задержатись, щоби раніше приглянутись, що там діється, а для того завернули в коршму, яка стояла в лісі, на нічліг.
В коршмі не було нікого, лишень коршмар, рудий жид, дрімав на лавці. Побачивши гостей, жид пильно приглянувся до них і з питомою жидам цікавістю почав розпитувати, куди їдуть, чого і звідки. Подорожні відповіли, що вони купці і їдуть на Волинь.
Повечерявши, подорожні лягли спати. Ґустав, будучи стомленим, зараз заснув, а обережний Волтер не спав; йому видався підозрілим коршмар, а для того рішив бути напоготові.
Проминуло дві-три години, і він почув стукіт надворі. Хтось під’їхав возом до воріт, ще за кілька хвилин дався чути стук у вікно. Коршмар зараз встав і відчинив двері. До сусідньої кімнати увійшло двох людей і почали з коршмарем розмову по-жидівськи. Волтер пильно прислухувався, а знаючи німецьку мову, розбирав, про що велась розмова.
– Що, привіз? – запитав коршмар.
– Привіз, – відповів один з жидів, – молода і гарна. Ти добре заробиш.
– Але ти, Гершку, маєш накинути нам поверх умови, – говорив другий жид.
– Ну, ну! – озвався Гершко, – як добрий товар, то накину. Ви знаєте, що я ніколи вас не скривдив. А з яких вона, з гоїв чи з панів?
– З панів, дуже гарна, – відповів перший жид.
– Добре, я зараз запряжу коні і відвезу її, – сказав Гершко.
Взяв ліхтарню, і всі три вийшли з коршми. Волтерові стало ясним, що жиди доставляють Гершкові дівчат, а він продає їх, але кому? Може, до замку, виринула думка. Треба дослідити; замок недалеко.
Волтер тихенько встав, відчинив вікно і опинився на подвір’ї, де, сховавшись в бур’яні, наглядав, що роблять жиди.
Гершко оглядів «товар», одобрив його, вирахував гроші, запряг коні до свого воза, на котрий положили «товар», і виїхав з подвір’я в напрямку замку, а жиди рівно ж від’їхали в протилежну сторону.
Волтер в певній віддалі пішов за возом. Дійсно Гершко віз «товар» до замку. Він став біля брами, потягнув за дріт, і за кілька хвилин відчинилось віконце; по короткій розмові скрипнула брама і Гершко в’їхав на подвір’я. Чув Волтер, як відчинились двері до замку, як зняли з воза «товар» і занесли до середини, а за півгодини Гершко виїхав, брама, замкнулась і запанувала тиша.
Волтер вернув до коршми не помічений Гершком і рано оповів про все Ґуставові.
– Нещаслива жертва, – сказав Ґустав, – нашим обов’язком є звільнити її.
Поснідавши і розплатившись з Гершком, виїхали з коршми. Скоро побачили замок – непривітний, сумний.
– Мусимо діяти швидко, – сказав Ґустав до Волтера.
– Так, цеї ночі ви маєте дістатися до тайного сховку, там з певністю найдете необхідні вказівки.
Коли під’їхали до брами, Волтер потягнув за дріт і за кілька хвилин відчинилось віконце в башті, в котре виглянув Лєопольд і, підозріло оглянувши гостей, запитав, чого треба.
– Прошу повідомити барона, що барон Ґустав Розен хоче видіти його.
Лєопольд увесь затремтів, закрив віконце і поспішив до замку. За кілька хвилин брама відчинилась, і непрошені гості в’їхали в замкове подвір’я. Ґустав попрямував до замку, а Волтер лишився біля коней. В дверях стрінув Ґустава Артур Розен і з вимушеною усмішкою запитав:
– Невже це я бачу мого братанича Ґустава Розена?
– Так, – відповів Ґустав, – це я, приїхав відвідати вас і подивитись на замок, в котрім родився. Думаю, що не відмовите в гостинності мені і моєму слузі.