Нічний адміністратор
- Автор: Ле Карре Джон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-372-4
- Переводчик: Татьяна Савчинская
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Нічний адміністратор». Краткое содержание книги:
ISBN 978-617-679-372-4
Тетяна Савчинська © переклад, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
— Значить, я правильно все розчула. — Відірвавши погляд від його піджака, вона почала копирсатися у горі папок у червону смужку, врешті знайшла потрібну і простягнула її Берру. У папці був усього один аркуш цупкого блакитного паперу з тисненням і гербом. На ньому був заголовок «Гораціо Енрікес» і один абзац тексту, надрукований крупним шрифтом:
«Судно, назва якого вказана вище, є об’єктом надзвичайно ризикованої операції, і, ймовірно, воно потрапить у зону вашої уваги, коли змінюватиме курс без очевидної на те причини чи виконуватиме необґрунтовані маневри у морі чи в порту. Уся інформація про пересування судна, отримана вашим відділом, і з відкритих, і з секретних джерел, повинна бути передана ВИКЛЮЧНО І НЕГАЙНО у відділ групи з вивчення постачання, Рівер-гауз».
На документі стояли печатки «Цілком таємно», «Флагман» і «Охорона». Берр повернув папку Деббі Маллен і розчаровано посміхнувся.
— Схоже, ми трохи перейшли один одному дорогу, — зізнався він. — Тим не менше, врешті-решт усе піде в загальну кишеню. Деббі, раз уже я тут, у тебе є щось по «Ломбарді»? Це судно також тиняється у тих же водах, найімовірніше на іншому кінці Панамського каналу.
Вона перевела погляд на його обличчя і уважно на нього дивилася.
— Леонарде, ти що, моряк?
— Що ти зробиш, якщо я відповім «так»?
— Тоді мені доведеться зателефонувати Джеффу Мороку і з’ясувати, чи ти мені тут вішав лапшу на вуха, чи говорив правду, еге ж?
Берру дуже непросто давалося тримати себе в руках.
— Деббі, ти ж мене знаєш. Я завжди кажу тільки правду і нічого крім правди. А як щодо палацу на воді під назвою «Сталевий паша», який належить англійському джентльмену? Чотири дні тому яхта вийшла з Антиґуа і прямує у західному напрямку. Її хтось прослуховує? Деббі, мені це дуже потрібно. Я у відчаї.
— Леонарде, ти вже мені казав такі слова, і я теж тоді була у відчаї, тому і дала тобі бажане. Тоді це не нашкодило жодному з нас, проте зараз усе інакше. Тому або я телефоную Джеффрі, або ти йдеш. Вибір за тобою.
Деббі все ще посміхалася. Берр також. Посмішка не сходила з його вуст, аж поки він не пройшов повз цілі ряди клерків і не вийшов на вулицю. Проте лондонська волога опустила на землю і перетворила його самоконтроль на лють.
«Три кораблі. І всі, чорт забирай, прямують у різних напрямках! Мій агент, моя зброя, моя наркота, моя справа — і все це мене не стосується!»
Проте до тієї миті, коли Берр дійшов до помпезного офісу Денема, він знову виглядав самим собою — суворим і понурим. Зрештою, саме таким Берр найбільше подобається Денему.
Денем був юристом і, як би дивно це не було, попередником Гаррі Полфрі на посаді юрисконсульта групи з вивчення постачання до того, як там почав царювати Морок. Коли Берр оголосив запеклу війну нелегалам, Денем заохочував його не здаватися, допомагав йому зализувати рани, коли щось не вдавалося, і відправляв його на поле бою, щоб спробувати ще раз. Після успішного путчу Морока, Полфрі зайняв місце Денема, а той одягнув капелюха і тихенько перейшов назад на інший берег Темзи. Проте він залишався улюбленцем Берра. Якщо Берру був потрібен надійний союзник серед братії юристів Вайтголлу, то він міг покладатися виключно на Денема.
— О, Леонарде, привіт. Радий тебе бачити. Тобі не холодно? На жаль, ми не видаємо покривал. Гадаю, час від часу така послуга дуже стала б в пригоді.
Денем був ще той фат. Високий і худий, з аурою загадковості і юнацькою, хоч і посрібленою, чуприною. Він носив костюми у широку смужку і ексцентричні жилетки поверх двоколірних сорочок. Проте глибоко в душі, як і Ґудгью, Денем був аскетом. Його ранг дозволяв мати розкішний кабінет. З високою стелею, гарною ліпниною і достойними меблями. Але атмосфера там була, як у класі, і різьблений камін був напханий запилюженим червоним целофаном. На минулорічній різдвяній листівці був зображений засніжений собор у Норвічі.
— Я Ґай Еклз. Ми вже перетиналися, — сказав приземкуватий чоловік з виразною щелепою, який читав за центральним столиком телеграми.
«Перетиналися, — погодився Берр, киваючи у відповідь. — Ти Еклз-зв’язківець, і ти мені ніколи не подобався. Ти граєш у гольф та їздиш на «Ягуарі». Що це ти в біса задумав, отак зриваючи мою зустріч?» Він сів. Хоча ніхто і не запропонував йому сісти. Денем намагався підкрутити батарею опалення часів Кримської війни, але чи ручку заклинило, чи він крутив не в той бік.
— Ніккі, мені потрібно скинути тягар з плечей, якщо тобі не все одно, — сказав Берр, навмисно ігноруючи Екл-за. — Час грає проти мене.