Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід [UK]

Єдиною річчю, яка стримувала Цетрона раніше — той факт, що Ґригас посадив своїх людей у кілька складів, і ніхто не знав, у якому він насправді перебував.

Тоді Альтсін вийшов від Товстого, прогулявся портом, випив кілька кухлів пива, з’їв гарний обід і повернувся з власним планом. Сказав, що піде до Ґригаса в червоному плащі, якого видно за милю, щоб люди Цетрона, спостерігаючи за ним із безпечної відстані, могли відразу зрозуміти, до якого складу його заберуть.

І що для впевненості він зашиє під підкладку кілька мішечків із алхімічним порохом, який, коли горить, змінює колір полум’я. Його використовували для нічної сигналізації поміж кораблями на морі. Якщо в нього буде можливість, то всередині складу він підпалить плащ і таким чином просигналізує про їхнє положення. Завдяки цьому, після виламання воріт люди Товстого не мали проблем, щоб знайти його в гігантській будівлі.

А разом із ним — Ґригаса.

Досконалий план. Імперські Щури повинні у них повчитися.

А потім він назвав свою ціну.

П’ятсот імперських.

За таку суму він знайде людей, які вирвуть із його голови демона.

Люди у відчаї повинні користуватися будь-яким шансом. Товстий щось говорив йому. Щось про те, аби залишитися разом із ним й наводити лад. У кожного мають бути свої марення.

— Мої гроші? — Альтсін перервав його, звівши долоню.

— Отримаєш їх, як ми й домовилися.

— Добре. Ти маєш на цій лайбі миску з водою?

— Щось знайду.

— Принеси її мені. Хочу обмити обличчя. А потім — висади мене на узбережжі. А коли пришлеш мені золото, то залиш у спокої. Це не моя війна, Цете, це не моя справа.