Божі воїни
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 966-365-101-6
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Божі воїни». Краткое содержание книги:
«Божі воїни» — друга книга трилогії про Рейневана, продовження роману «Вежа блазнів».
Спекотного літа 1427 запах крові стояв у Празі. Папська булла перетворилася на вогонь та меч для гуситів, які, назвавши себе божими вошами, стали на криваву стежку війни. Релігійна війна в центрі Європи залишає по собі згарища й купи трупів. І звісно, не обминає Рейневана, сміливого воїна, але безталанного коханця. Майстер потрапляти в халепи та скрутні ситуації, Рейневан все-таки виходить сухим з води — волею провидіння та завдяки допомозі товаришів. Разом із Божими воїнами він веде боротьбу за істинну віру, мститься за кривди та несправедливість. І нарешті знаходить справжнє кохання…
— Може й так бути.
— У мене в ямі поранені! Як візьму, то вони в мене дуба вріжуть по дорозі. Потурбуєшся?
— Слово лицаря. Ми ж комбатанти.
Рейневан, сам не знаючи, звідки бере сили, безперервно повторюючи заклинання нарешті зупинив кровотечу з голови Самсона. І з’ясував, що сам просто-таки плаває в крові. В очах йому потемніло. Він уже не відчував болю.
Бо зімлів.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ
Він очуняв у півтемряві, бачив, як пітьма поступається світлу, а світло вкраплюється в пітьму і змішується з нею, утворюючи густу напівпрозору завись. “Umbram fugat claritas, — пронеслося в його голові. - Noctem lux eliminat[279]. Аврора, Eos rhododactylos[280], встає і рожевить небо на сході”.
Він лежав на твердих нарах, спроба поворушитися викликала палючий біль у плечі та лопатці. Ще перш ніж торкнувся грубо перев’язаного місця, він з подробицями пригадав стрілу, яка там стирчала: спереду — по оперення з гусячого пір’я, ззаду вилазячи дюймом ясеневої деревини і ще одним залізного наконечника. Тепер там теж стирчала стріла. Невидима й нематеріальна стріла болю.
Рейневан знав, де він. Він бував у багатьох шпиталях, для нього не був новиною задух багатьох злихоманених тіл, сморід камфори, сечі, крові та розкладу. І безперервна та нав’язлива мелодія тихих хрипів, стогонів, зойків та зітхань, яка накладалася на це все.
Розбуджений біль пульсував у лопатці, не відступав, не послаблювався, віддавав по всій спині, у шию і вниз, до сідниць. Рейневан торкнувся чола, відчув під долонею цілком мокре волосся. “У мене гарячка, — подумав він. — Рана ятриться.
Погано”.
— Pomahaj Pambu[281], брате. Живі-сьмо. Ще одну ніч пережили. Може, холера, викараскаємося…
— Ти чех? — Рейневан повернув голову в бік нар справа, звідки його поздоровив сусід, блідий як смерть і з впалими щоками. — То що це за місце? Де я? Серед своїх?
— Айно, серед своїх, — забурмотів блідий. — Бо всі ми тут добрі чехи. Але по правді, брате, то ми від наших дале-е-еко.
— Не розу… — Рейневан спробував піднятися, зі стогоном упав. — Не розумію. Що це за шпиталь? Де ми?
— В Олаві.
— В Олаві?
— В Олаві, - підтвердив чех. — Таке місто у Шльонську. Брат Прокоп з тутешнім герцогом уклав перемир’я та угоду… Що його земель не спустошить… А герцог йому за це пообіцяв, що матиме старання за таборських немоцних[282].
— А де Прокоп? Де Табор? І який сьогодні день?
— Табор? Дале-е-еко… У дорозі додому. А день? Вівторок. А післязавтра, у четвер, буде свято. Nanebevstoupeni Pane.
“Вознесіння Господнє, - швидко порахував Рейневан, — сорок днів після Великодня, припадає на тринадцяте число травня. Отже, сьогодні одинадцяте. Мене поранили восьмого. Виходить, я три дні був без тями.”
— Кажеш, брате, — розпитував він далі, - що Табор покидає Шльонськ? Це значить, що кінець рейду? Уже не воюють9
— Було сказано, — пролунав жіночий голос, — що про політику балакати заборонено? Було. Тож прошу не балакати. Прошу молитися. До Бога про здоров’я. І за душі фундаторів цього шпиталю. Та й за наших доброчинців і спонсорів у молитвах прошу не забувати. Ну ж бо, брати во Христі! Хто годен встати, до каплиці!
Йому був знайомий цей голос.
— Ти притомний, паничу Ланселоте. Нарешті. Я рада.
— Дорота… — зітхнув він, упізнавши. — Дорота Фабер…
— Мені приємно, — блудниця мило усміхнулася йому, — що ви впізнали мене, паничу, доправди приємно. Я рада, що ти нарешті отямився… О, і подушка сьогодні не дуже запльована кров’ю… То що, може, поправишся. Будемо міняти пов’язку. Еленчо!
— Сестро Дорото… — застогнав хтось під протилежною стіною. — Нога страшенно болить…
— У тебе нема ноги, синку, я вже тобі повідала. Еленчо, ходи-но!
Він не зразу її впізнав. Може, через гарячку, може, через час, який минув, але досить довго він дивився нерозуміючим поглядом на світловолосу дівчину з тонкими губами і блідими та водянистими очима. З вискубаними колись бровами, які вже потрохи відростали.
Він не зразу збагнув, хто вона. Допомогло те, що дівчина явно знала, хто він. Він побачив це в її зляканому погляді.
— Донька лицаря Штітенкрона… Голеньовський ліс… Сьціборова вирубка… Ти жива? Вижила?
Вона кивнула головою, мимовільним рухом розгладила фартух. А він раптом збагнув, звідки страх в її очах, звідки налякана гримаса і тремтіння тонких губ.
279
“Ясність виганяє пітьму, світло знищує ніч” (лат.) — дещо перероблені слова гімну “Слав, Сіон, Спасителя” авторства Томи Аквінського (в якого “Umbram fugat veritas” — істина виганяє пітьму).
280
Рожевоперста Еос (гр.).
281
Помагай Боже (чеськ.).
282
Nemocny (чеськ.) — хворий.