Мене називають Червоний

Один усівся в мене на колінах, другий — на правому плечі. Кара притис мої плечі колінами до підлоги, а задом давив на живіт та груди. Я не міг поворухнутися. Всі ми були збиті з пантелику й тяжко сапали. Я ж згадав ось що.

У мого дядька-небіжчика був уредний син, на два роки старший за мене; сподіваюся, він досі заблукав з якимсь караваном і йому вже давно стяли голову. От що таке заздрість: бачачи, що я освіченіший, розумніший і благородніший за нього, він з будь-якого приводу сварився та бився зі мною, а якщо бійки затіяти не вдавалося, то говорив: «Давай поборемося» — і за хвилину поваливши мене на підлогу, так само розпластавши мої плечі колінами й впившись поглядом мені в очі — як оце зараз Кара, — пускав з рота слину: величезний плювок виростав і повільно опускався на мої очі — я від огиди крутив головою, а він радів і зловтішався.

Кара пригрозив, що мені не вдасться нічого приховати: «Де остання ілюстрація? Зізнавайся!»

Лиш за дві помилки мене гризли та душили лють і сум: не відчувши вчасно, що вони змовились, я ублажав їх теревенями. Завчасу не втік, не подумав, що заздрість приведе їх і сюди.

Кара знову пригрозив: якщо не віддаси останній малюнок, то ми тобі переріжемо горлянку.

Весело. Я міцно стис губи, так, наче, якби відкрив рота, то з нього б вилетіла правда. Та водночас розумів, що виходу в мене немає. Дійшовши між собою згоди, вони оголосять мене вбивцею перед головним скарбничим і вийдуть сухими з води. Єдина надія, що майстер Осман тицьне пальцем на когось іншого, та як би дізнатися, чи правду говорив про нього Кара? Чи можуть вони вбити мене просто тут, а потім зробити винним?

Кинджал був біля мого горла, від чого Кара, не криючись, тішився — це впадало у вічі. Мені вперіщили ляпаса: ну що гострий кинджал7 Ще раз зацідили по обличчі.

Але з того, що відбувається, можна зробити й такий висновок: якщо я нічого не скажу, то зі мною нічого й не трапиться! Це додало мені впевненості. Вони більше не приховували, що ще з учнівських років заздрять мені, бо я впродовж усього життя найкраще накладав фарби, виводив найкращі лінії і творив найдивовижнщіі малюнки, в чому немає сумніву. А я їх і любив за те, що так заздрили. І зараз до вас усміхаюся, мої любі браття.

Один із них — не хочу називати вам цього негідника — палко-палко мене поцілував, наче коханця, за яким нудьгував роками. Решта двоє спостерігали за нами. На пристрасть коханого побратима я теж відповів поцілунком. Якщо вже все наближається до розв'язки, то нехай знають, що бездоганні мініатюри — мої. Знайдіть їх і погляньте самі.

Мій поцілунок у відповідь вивів його з себе, і він з люттю став мене бити кулаками, та ті двоє його стримали. Всі вони розгубилися. Кару ж розізлила їхня товкотнеча. Здавалося, мої побратими лютують не через мене, а тому що їхнє життя виявилося таким куцим, тож тепер вони хочуть помститися цілому світові, всім і кожному.