Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «ВІДРОДЖЕННЯ»
- ISBN: 966-538-174-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти». Краткое содержание книги:
У первісному варіянті ці твори не перевидавалися. Книжка адресована всім шанувальникам українського красного письменства.
Як же ж тут, коли ціла виправа „молодої" готовіська до білизнярських „зубчиків", ні сіло ні впало, сказати „ні"?
І знову найшла на неї хвилина повного безсилля. Побачила зовсім ясно: на однім березі всі вони — приятелі, вороги, близькі й далекі, а на другім — вона одна саміська. А мама? О Боже, а мама? Чи не повинна вона стати по стороні своєї дитини? Так завсіди воно: дорослі діти пригадують собі Бога і маму щойно тоді, коли всі інші союзники покинули їх. Уважають, що ці два найвищі опікуни не мають іншого діла, як вичікувати на їх поворот.
Дарка відчула, як у серці її закололо так, як ні разу за дев'ять років поза домом. Навіть якби вони обидві з мамою хотіли забути про ті роки здаля від дому, то час їм пригадає їх. Час — найбезоглядніший лихвар у світі.
Нараз почула, якби якийсь сміх за плечима: притишене, ломане, хіхікання.
„Жінки ніколи не мають змислу для особистої свободи… хе… хе…"
— Марш уперед! — закомандувала собі і застукала з силою, яку тільки могла видержати шиба.
За часок лежить Дарка з мамою в однім ліжку. Мама турбується двома справами нараз: і тим, що досі нема ще Славочки дома, і тим, що Дарка ціла — „один лід". Може, збудити Санду, щоб загріла пляшку з водою? „Не треба". Думає: і без них зараз обидві горітимемо.
Дарка:
— Я мушу з мамою про щось… трохи неприємне для нас усіх поговорити.
Мама:
— Слухаю тебе, дитино.
Дарка, пошукавши мамину руку:
— Мамусь, мені все здається, що мама — моя старша товаришка. Я навіть перед товаришками називаю маму „моя мама-товаришка". Гм… мені дуже залежить на тім, щоб моя „мама-товаришка" тепер зрозуміла мене. Бачить мама, я буду зовсім щира: я рішилась на щось, і воно вже так мусить бути, мусить! Але я хотіла б дуже, мамусь, щоб мама в цій справі стала по моїй стороні…
Мама нетерпляче:
— Досить тих вступів, Дарцю! Про що тобі йде?
Дарка по якімсь часі задихано і, може, тому дуже поволі:
— Я зірвала з Стефком!
Тиша. Ще раз тиша.
Дарка:
— Мамо!
Мама зміненим голосом:
— Слухаю тебе, говори далі.
Дарка неопановано:
— Чи мама мене не хоче зрозуміти? Чи мама не бачить того, що я і Стефко — ми не пара?
Мама холодно, збоку від справи:
— Припустім, що я тої самої думки… що Стефко не для тебе. Ти це повинна краще від мене знати… але чому ти не застановилась над тим тому два роки? Тому рік? Ти дуже добре знала, що він від самого початку бере справу поважно. Ти дуже добре знала це, Дарко! Ти дуже добре знаєш і те, що як розійдешся тепер з ним, то він буде мати раз на все зламане життя? Я до нічого тебе не намовляю. Я тобі кажу, як мама: кожна кривда, що її заподіюємо іншим, з часом мститься на нас самих. Уважай, щоб кривда Стефка не досягла колись тебе саму. Рідко кому вдається безкарно зломити чиєсь життя.
Дарка подразнено:
— То мама воліла б, щоб він мені зламав життя?
Мама сумно:
— Я воліла б, дитино, щоб цієї розмови загалом між нами не було. Але, коли вже так сталося, то, може, скажеш своїй мамі щось більше про це?
Дарка з ніжним докором:
— А кому я маю розповісти, як не тобі, ти моя… „мама-товаришко"? Але насамперед можна тебе про щось запитати? (Не чекаючи згоди) — Хай мама мені скаже, як мама була в моїм віці, чи мама хотіла так дуже… так свідомо… мати дитину?
Мама, очевидячки, заскочена таким питанням:
— В мої часи не дискутували над цими справами. Приходило у свій час подружжя, приходили у свій час діти. А щодо мене, — злагідніла мама тон, — то я була страшенно здивована й перестрашена, як мені лікар сказав, що то ніяка „простуда", а — вагітність у третім місяці. Але про що тобі йде?
Дарка укладає свою голову так, щоб її й мамине лице прилягали разом:
— Прошу мене вислухати.
Мама:
— Слухаю ж, дитино!
Дарка:
— Бачить мама, як я восени перенеслась з Бухаресту до Чернівців, то відразу побачила, що тут панують між студентством зовсім інші відносини, як там… Зовсім інші люди мають тут голос. Така Наталка Оріховська, мамо…
Мама зітхнувши:
— І де той тато пропадає? Дитина, напевно, вже десь заснула там. Ага, Оріховська, кажеш… Ну, яка ж та твоя Оріховська?
Дарка:
— Націоналістка, мамо. Але це слово не має нічого спільного з тою політикою, що її робить тато з о. Підгірським. Це слово… воно й поза політикою має свій змисл.
Мама злегка насмішкувато: