Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
«Казав би швидше, що він од нас хоче!»
— У цей суворий час фюрер наказав сформувати танкови-нищувальну дивізію. З добровольців!
«З добровольців? Слава богу!»
Гомулка зіскочив з ліжка і миттю натяг на себе штани.
— Від вас залежить зробити цю дивізію добірним з'єднанням, об яке останні резерви більшовиків поламають свої гнилі зуби! Як я і сподівався, наш камрад Вольцов записався першим. Хто ще?
— Пане лейтенант! — вигукнув Гомулка. — Запишіть мене добровольцем у танковинищувальну дивізію!
«Зепп! — мало не вигукнув уголос Гольт. — Зепп!»
— Ну, хто? — запитав лейтенант.
«Знищувати танки на Східному фронті! І Зепп записався!»
Феттер, перехилившись з ліжка, чухав під сорочкою груди.
— Фюрер сказав: хто засобами близького бою знищить шість танків, одержить рицарський хрест.
— Що-о-о? — вигукнув Феттер. — За шість танків… рицарський хрест? Ну, тоді і я, пане лейтенант. Та й взагалі — про що тут говорити!
«Гільберт, Зепп, Хрістіан… а я?»
Вольцов глянув угору, на ліжко Гольта, і запитав:
— А ти, Вернер?
— Пане лейтенант, — сказав Гольт і не впізнав свого власного голосу, — мене запишіть!
А всі інші мовчали. Лейтенант сказав:
— Ви четверо… Я так і думав, дякую, камради! Завтра можете висипатись скільки захочете. О дванадцятій з'явитесь у канцелярію по обхідні листи. На добраніч!
Гольт зіскочив на підлогу. Ревецький стояв посеред кімнати і горлав:
— А решта боягузи? Так? Ви що, захотіли жити вічно?
Гольт рився в шафі, намагаючись знайти аркуш паперу.
А Ревецький все кричав:
— Ви ще каятиметесь! Підбити танк — мить, а каятись — роками! Завтра з самого ранку почну вибивати з вас проклятий інстинкт самозбереження, падлюки нещасні! — Двері з гуркотом зачинились за ним.
Гольт сидів і писав. Хтось крикнув:
— Гаси світло! Нам через три години вставати!
Вольцов, що складав список для речового складу, зневажливо кинув:
— Заткни пельку, молокососе!
— Правильно! — підтримав його штабс-ефрейтор Кіндхен з свого ліжка і потім додав: — Так його! Якби в мене було нормальне коліно, я б неодмінно пішов з вами!
Гольт писав: «Люба Гундель, завтра я вирушаю на Східний фронт знищувати танки. Я записався добровольцем, сам не знаю чому».
Він замислився. Хотів був написати: «Я це роблю заради тебе».
«Заради Гундель?»
І тут він почув свій власний голос, а потім голос адвоката Гомулки: «Чекати? Але на що?.. Що прийде казковий принц і звільнить нашу зачаровану принцесу?..»
Гольт втупився очима у білий аркуш. «Брехня, — думав він. — Усе брехня!»
8
В обхідному листі було написано: «Санчастина. Речовий склад. Збройовий склад. Інструктор по стрільбі. Каптенармус. Обер-фельдфебель роти…» і т. д.
В санчастині лікар-капітан нашвидку оглянув їх.
— Здорові як дуби, — сказав він. — Знищення танків — найкращий засіб проти раку і старості.
На речовому складі завжди можна було почути батальйонні плітки. Тут вони дізнались, що вночі уже відправлено кілька команд. Унтер-офіцер приніс усе, що зажадав від нього Вольцов.
— Так панькаються тільки з безнадійно хворими, — сказав Гольт, беручи на оберемок теплу білизну, светр, комплект польового обмундирування з короткими двобортними френчами, черевики, гетри, рукавиці. Спискові Вольцова, здавалось, не буде кінця, — там значились підшоломники, ватники, білі маскхалати з капюшонами. Завідуючий складом запротестував: цього не належить!
— Не належить? А російські танки діють як належить? — присадив його Вольцов.
Начальник збройового складу посилався на одержані вказівки — кожному по автомату. Але Вольцов не взяв нової зброї і, звертаючись до унтер-офіцера на «ти», сказав:
— Хіба не знаєш, що на фронті годі знайти укорочені патрони? Давай автомат зразка сорок другого року!
Феттер намагався виканючити парабелум. Вольцов, прихопивши ще ракетницю, попрямував до дверей. Його зупинив окрик начальника збройового складу:
— Панове, забули кулемет! Може, накажете принести його вам прямо в номер?
— Я ним уже й так плече намулив! — огризнувся Гольт.
На складі боєприпасів у підвалі Кіндхен, поставивши перед ними цілу вежу коробок з патронами, все розхвалював:
— Товар хоч куди! Чудовий товар! Двадцять стрічок — перший сорт, панове! Кожен третій патрон — трасуючий!
— Товар перший сорт… ну й скажеш! — невдоволено промовив Феттер.