Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
— Нівроку! — Одну пляшку він поставив на підлогу, а з другої наповнив обидва фужери. — Пий, новобранцю!
Гамір у гаражі поступово стих. Десяток п’яних голосів ще горлали: «Тебе, Лілі Марле-е-ен…» Та ось і вони замовкли, Майор, як видно, випив зайвого. Він вискочив на офіцерський стіл і, тримаючи в руках келих шампанського, кричав:
— Хай живе… одинадцята… Хай живе славна… непереможна».. одинадцята танкова дивізія!
— Гм… непереможна… — підхопив обер-фельдфебель. Хрипоти у голосі його не було, бас аж відлунював: — Непереможна!.. А Тула? Листопад сорок першого року?.. Смоленськ? Вересень сорок третього?.. Могильов — березень сорок четвертого?.. Мінськ — липень сорок четвертого?.. Непереможна? Зате її знищили! Немає ніякої одинадцятої танкової дивізії! Набереться, може, з п’ятсот багнетів та з десяток «тигрів», але й ті давно пора здати в брухт.
— Хай живе, — надривався майор, — наш великий полководець… і фюрер Адольф Гітлер!
Гараж затремтів від ревіння тисячі солдатських горлянок.
— Пий, хлопче! — буркнув обер-фельдфебель. — Не за полководця. Ні за кого. А за оману, якої світ не бачив!
Гольт слухняно випив.
— Наказ по батальйону! — почув він вигук майора. — Обставини, що склалися… змушують нас нещадно знищити… всі запаси алкоголю!
— Нас ввели у страшну оману! — вів далі обер-фельдфебель. — Ти навіть уявлення не маєш, хлопче! — Він знову наповнив свою склянку. — Пий, новобранцю! Подяка батьківщини тобі забезпечена!
Гольт немов зачарований дивився на величезного обер-фельдфебеля, а той наливав, пив, знову наливав і знову пив, між ковтками промовляючи:
— Пий, хлопче! Чи, може, не хочеш? — Він уже заходився коло другої пляшки. — Ох, хлопче, хлопче, як же нас обдурили!
Гольт утік.
За столом унтер-офіцерів всі вже повпивались. Ревецький дудлив горілку прямо з пляшки. Бек, навалившись усім тілом на стіл, хропів. Штабс-єфрейтор Кіндхен з пляшкою в кожній руці, похитуючись, ходив між столами й горлав: «Пропоную випити за рідну домівку!..» Офіцери всі кудись зникли. Унтер-офіцер Вінклер, сусід Ревецького по кімнаті, пробирався до виходу, але спіткнувся і впав. Ревецький схилився над ним, потім випростався і, усміхаючись, крикнув:
— Продовжувати!
Гольт поспішив до Вінклера і знову наткнувся на Бургкерта. Обер-фельдфебель сказав:
— Одведи його, новобранцю! Він ще стане в пригоді! Ми всі ще станемо в пригоді!
Гольт і Гомулка підняли Вінклера. На дверях стояв незнайомий єфрейтор — приземкуватий чоловік років тридцяти. Він курив і байдуже, спокійним і уважним поглядом спостерігав за тим, що тут діялось. Коли Гольт і Гомулка підійшли з Вінклером до дверей, єфрейтор відчинив їм, але Бек, ледве тримаючись на ногах, перший протиснувся надвір.
— Це ваші інструктори? — запитав єфрейтор.
— Огидно, — сказав Гомулка.
Єфрейтор усміхнувся і сказав, показуючи рукою на гараж:
— Зачекай, скоро цю пусту породу викинуть на звалище. Не мине й року, як усе це полетить к чорту!
Гольт і Гомулка потягли Вінклера по зритому казармено-му плацу і поклали в ліжко. Гомулка побіг назад у гараж; єфрейтор все ще стояв на дверях.
Гольт пішов у спальню. Тьмяна лампа ледве освітлювала приміщення. В кутку сидів Петер Візе. Він писав листа.
Гольт прихилився до шафи. Візе усміхався. І сюди через широкий казармений плац долинав гомін і галас.
— Так-то воно, Петер… — безпорадно промимрив Гольт і впав на свою постіль. «Різдво!» — думав він.
В перший день свята, коли казарма нарешті прочумалась після пиятики, Кіндхен приніс пошту. Гольт одержав посилочку від Гундель. Вона писала:
«Це я у фрау Гомулки спекла для тебе. Вперше сама пекла. От і вийшло не зовсім вдало. Але фрау Гомулка сказала, щоб я все одно послала тобі. І сушені абрикоси вона мені для тебе подарувала. Карточку я замовила у фотоательє, але мені здається, що я на ній зовсім не схожа».
Гольт розгорнув папір. Зверху лежала звичайна ялинкова гілочка. Він довго дивився на фотографію. Гундель… Вона не усміхалась, обличчя було серйозне. «А очі якісь величезні», — подумав він.
Свій день народження Гольт провів за учбовою стрільбою фаустпатронами. По дорозі в казарму Ревецький піддав їх «спеціальній обробці», і Гольт, до краю зморений, упав на своє ліжко. Феттер сказав йому:
— Ось тобі вже вісімнадцять! Тепер тобі й дома дозволятимуть ходити на всі фільми.
Через тиждень до казарми дійшла звістка: росіяни прорвали фронт на Віслі!
Вольцов розгорнув карту.