Смерть у кредит
- Автор: Селин Луи Фердинанд
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-58-1
- Переводчик: Роман Осадчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Смерть у кредит». Краткое содержание книги:
Селіна часто називають «революціонером у літературі», оскільки він чи не вперше почав застосовувати прийом майже буквальної імітації розмовного стилю у літературі, через що в його текстах можна часто зустріти вульгаризми та «низьку лексику», які дивним чином поєднуються з високим стилем майже поетичної оповіді. Вся творчість Селіна пронизана рефлексіями на бурхливі і заплутані, жорстокі й величні події XX сторіччя, серед яких він намагається віднайти місце для власне людини, і такий пошук найчастіше закінчується тим, що критики назвали «літературою бунту проти суспільства».
— Як ти мене назвав? Ану повтори! Тільки голосніше, щоб я почула!.. — його останні слова їй не сподобалися… — Ти мене в труну хочеш загнати, покидьку?
Вона терпіти не могла недомовок… Схопила здоровенну вазу й вимагала роз'яснень… Що він, власне, має на увазі?..
— Не слухайте його, Фердінане! Не слухайте його!.. Це просто ще одна брехня! Ні на що інше він не здатний!.. Що ти зробив на кухні?.. Скажи мені зараз же!.. Де моя пастила?.. Ти не знаєш? Він вкрав її у мене!.. А на моєму столику? Сода? Теж не знаєш? Використав для клізми?.. Не заперечуй! А мінеральна вода де Валь? Куди ти її подів?.. У нього нема нічого святого! Я привезла її спеціально, щоб приймати по неділях!..
— Та відчепись ти від мене! Відчепись, дай мені трохи зібратися з думками! Твої постійні напосідання виводять мене із себе! Це нестерпно!.. Яка ти черства, моя крихітко!.. моя добра! моя мила! мій херувимчику!..
Нараз вона зірвала з голови капелюха, потужно висякалася й вчепилася в спинку масивного, важкого стільця…
— Ану відповідай! — повторила вона… — Куди ти дів мою пастилу?..
Він нічого не міг відповісти… Вона підняла стілець… Він це помітив… Кинувся до швейного столика… Обхопив його. Тепер обидва мали все, що потрібно!.. Зараз почнуть з'ясовувати стосунки… Я зачаївся в кутку за каміном…
— Моя любонько! Прошу тебе! Благаю, моє серденько! Вислухай мене! Всього одне слово, перш ніж тебе понесе далі!.. Послухай мене! Тільки нічого не ламай… Я все це продав! Боже мій! Все продав!
— Продав? Продав?.. Як це — все продав?..
— Ну все! Так, усе! Сьогодні вранці! Мені неприємно тобі про це говорити! В «Кредит Лементаль»!.. Панові Рамбону! Ти знаєш його? З юридичного відділу! Не було іншої ради! З цим покінчено! Я все ліквідував! розпродав! Почистив! Ось так! Ти розумієш мене? Тепер ти зрозуміла, моя лангусто? Тобі аж мову відібрало! Це тебе не заспокоює? Завтра, я кажу тобі!.. Завтра вранці вони з'являться сюди!..
— Завтра? Завтра? Завтра вранці?.. — вона повторювала це, як відлуння… Вона ще була в прострації!..
— Так, завтра! Я вже все оформив! Тобі залишається лише підписати доручення!
— А! скотиняко! гидка скотиняко! О! Він вивертає мені кишені, цей пройдисвіт! Я ніколи навіть не думала, що він здатен на таке!.. А я сиджу як тютя з полив'яним носом!..
Тут вона випустила стілець, гепнулася на нього й завмерла, опустивши руки, в повному заціпенінні… Вона лише схлипувала та й годі!.. Насправді вона була не така вже й сильна… Він довів її!.. Вона дивилася через стіл, в інший кінець кімнати, на свого п'яницю, як дивляться на жахливого спрута, на неймовірне чудовисько крізь скло акваріума… Це була якась моторошна мара з іншого світу… Вона не вірила своїм очам… Справді, тут вона була безсила… Тут годі було щось вдіяти!.. Вона відступила, цілком переможена… й дала волю своєму горю… Вона так гірко ридала біля буфета й так сильно билася об нього головою, що посуд сипався на землю… А його більше не хвилювали такі дрібниці… Він далі пояснював переваги укладеної угоди… Й обґрунтовував свою позицію…
— Ну так, Фердінане! Ну? Ти бачиш… Може, тепер ти розумієш, яка з цього користь? Нарешті можеш собі уявити, що таке особиста відвага?.. Вловлюєш? О! Моє рішення глибоко продумане… Воно мудре і, Боженьку мій, зріле… Приклади? Попередники? їх достатньо, моя пані! Скільки завгодно! З найвідоміших! Марк Аврелій? Відмінно! Як він вчинив, цей старійшина? За дуже схожих обставин? Виснажений! Поганьблений! Зацькований! Знеможений від незліченних змов… ницости… підступности… злодійських убивств… Як він діяв у подібних ситуаціях?.. Він відступав, Фердінане!.. Він залишав сходи Форуму цим шакалам! Так! На самоті! у вигнанні! він шукав зцілення! Збирався з духом!.. залишався наодинці із собою!.. Жодної душі поруч!.. Він зовсім не шукав товариства скажених собак!.. Ні! Фе!.. Що? Страхітливе зречення?.. А щирий Верніо?[72] У годину різанини, коли стерв'ятники збираються на горах трупів? Коли ті смердять?.. Що робив він, найчистіший з чистих! У чому суть його мудрости?.. У ці непевні хвилини, коли будь-яка брехня коштує життя… Чи мав він намір виправдовуватися? Заперечувати? Пережовувати покидьки?.. Ні! Він сам мусив нести свій хрест!.. На самоті, підносячись над усіма!.. Він відмовлявся від усього!.. Поринав у мовчання!.. Він мовчав! Ось, Фердінане! Я теж мовчатиму, їй-богу!..
72
П’єр Віктюрньєн Верніо (1753—1793) — французький політичний діяч, революціонер та видатний оратор; очільник партії жирондистів.