Вершник без голови
- Автор: Майн Рид Томас
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вершник без голови». Краткое содержание книги:
Це один в найпопулярніших пригодницьких романів широковідомого англійського письменника XIX ст., у яких веливодушність і благородство протистоять злу й насильству.
— Та то ж була мана! — вигукнув він і злісно вилаявся. — А я, дурень, очі вибалушив! Онде він, той триклятий диявол! Той самий, котрого я шукаю. Та ще й так близько! Коли б знав, я міг би заскочити його раніш, ніж він мене помітив. А тепер — за ним, і, клянуся Богом, я таки наздожену його, хоч би довелося гнатись аж на край Техасу!
Погуки, остроги, хлист — усе пішло в діло; видно було, що відставний капітан настроєний рішуче. І за п'ять хвилин відкритою прерією чимдуж мчали два вершники, обидва на конях, народжених у тій-таки прерії. Один вершник гнався за другим. Переслідуваний був без голови, переслідувач — з головою, в якій билась одна відчайдушна думка.
Гонитва тривала недовго — принаймні як на відкриту прерію, — і Колхаун уже наперед тішився своїм близьким успіхом.
Сірий виявився прудкішим — може, тому, що його так люто поганяв вершник; а може, й через те, що другий кінь не дуже злякався і не докладав усіх зусиль, щоб утекти. Так чи так, а сірий мустанг видимо брав гору і, зрештою, наблизився на таку відстань, що Колхаун уже наготував свій карабін.
Він мав намір застрелити переднього коня і тим покласти край гонитві. Та вже й вистрілив би, але боявся схибити. Перед тим він не раз схибив, отож тепер не натискав гачка, щоб під'їхати ще ближче й поцілити напевне.
А поки він отак вагався, вершник без голови раптом круто збочив з відкритої рівнини до заростей.
Не сподівавшись такого повороту, Колхаун на мить розгубився й відстав. Тільки за півмилі він спромігся надолужити згаяне.
Тепер він наближався до знайомого йому — аж надто знайомого — місця, де була пролита кров.
За інших обставин Колхаун обминув би те місце, але тепер його гнала вперед лиш одна думка, що вимела з душі всі спогади й всі почуття, крім холодного страху перед майбутнім. І звільнитися від того страху він міг тільки в один спосіб — захопивши вершника без голови й відвернувши тим небезпеку, якої він так боявся.
Колхаун знов наздогнав вершника без голови. Роздуті ніздрі його сірого мустанга вже мало не торкалися довгого розмаяного хвоста переднього коня. Карабін був напоготові в капітановій лівій руці, і палець правої лежав на спусковому гачку. Лишалося тільки обрати місце, куди певніше вистрілити.
Ще мить — і пролунав би постріл, і куля влетіла б між ребра переднього коня, але той, немов відчувши небезпеку, зненацька відскочив убік і, хвицнувши в морду мустанга-переслідувача, помчав в іншому напрямку.
Той раптовий викрут і пронизливе злісне іржання, яке його супроводило, — так наче кінь був наділений дивовижним розумом, — на мить приголомшили й Колхауна, і його коня. Сірий мустанг спинився й не хотів іти далі, аж поки лютий удар острогою змусив його знов поскакати вчвал.
Тепер відставний капітан гнав свого коня ще завзятіше, ніж досі, бо втікач уже звернув зі стежки й мчав до хащі. Гонитва могла й цього разу кінчитися, не давши сподіваного наслідку.
Досі Колхаун думав тільки про те, щоб виграти на швидкості. Він аж ніяк не передбачав, що все може обернутись отакою невдачею, — а вона була тепер і можлива, й цілком імовірна. І, сповнений відчайдушної рішучості, він знову звів карабін.
На той час обидва коні наблизились аж до заростей і рясне гілля вже наполовину заслонило вершника без голови, черкаючи його по боках. Стріляти можна було тільки в крижі його коня, і саме туди Колхаун і навів свій карабін.
З дула шугнула хмарка порохового диму, водночас пролунав виляск пострілу, і, ніби виринувши з тієї хмарки, на землю з глухим звуком упала якась кругла темна річ.
Вона підскочила, покотилася по траві і спинилась просто під ногами капітанового коня. Спинилась, але й далі похитувалася з боку на бік, як ото дзига перед тим, як має впасти.
Сірий мустанг захропів і сахнувся назад. З уст Кол-хауна вихопився зляканий крик.
Та й не диво: на землі перед ним була людська голова, на якій усе ще тримався капелюх, — ото його тверді круглі криси й не давали голові лягти нерухомо.
Обличчя було звернене просто до Колхауна — поплямоване кров'ю, мертвотно-бліде й неначе всохле; очі розплющені, але каламутні й безживні, мов дві скляні кулі; білі зуби між почорнілими губами ніби розтулені в безтурботній усмішці.
Ось що побачив Кассій Квлхаун.
Він дивився і тремтів від страху. Але вже не перед чимось невідомим і незбагненним, а перед добре знайомим і зрозумілим йому.
Та не довго він стояв отак перед тією німотною, але промовистою у своїй німоті мертвою головою. Ще й не перестала вона похитуватись на траві, як він рвучко повернув коня, щосили вдарив його острогами й помчав геть від того місця.