Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих». Краткое содержание книги:
Адже Тьма, знищена одного разу, чекає лише часу, щоб повернутися знову. Чекає і набирається сил.
Забув, забув про це Річард Сайфер, Шукач Істини! Бо переміг він шимів, підземних духів, і повернув у світ магію. А з магією повернулося в світ і приховане досі Зло.
І на волосині висить тепер не тільки життя коханої Річарда Келен, але й доля всього світу. Бо соноходець Джеган, переможений одного разу, жадає помсти, і тепер влада його — набагато могутніша, ніж раніше. Знову вирушає Шукач Істини битися з силами Тьми. Відправляється, щоб перемогти — або загинути. Відправляється, щоб своєю кров'ю заслужити право на осягнення Шостого Правила Чарівника.
— Що ж, — просвітлішала Ріккі, — ми будемо раді залишитися. Щоб захищати дружину Магістра Рала. Келен підійшла до Ріккі ближче.
— Ріккі, у нас тут сила-силенна чоловіків і дуже мало жінок. Зараз танці. Іди і танцюй.
— Що?! Та ти в своєму…
Келен виштовхнула Морд-Сіт в танцювальне коло. І клацнула пальцями музикантам.
— Продовжуйте!
Вона повернулася до генерала Болдуїну.
— Генерал, ви прибули в самий відповідний час. У розпал свята. Чи не зволите потанцювати зі мною?
— Мати-сповідниця?
— Я також і ваша королева. Генерали адже танцюють з королевами, чи не так?
Посміхнувшись, Болдуін галантно запропонував їй руку.
— Звичайно, танцюють, моя королева!
Коли вже давним-давно стемніло, весільна процесія пройшла по «вулицях» табору, вітаючи всіх мешканців. Солдати від душі вітали Уоррена з Верною, давали єхидні поради, дружньо поплескували по спині або просто махали руками.
Келен згадала ті часи, коли Серединні Землі тріпотіли перед цими людьми. За правління Даркена Рала вони були грізними завойовниками, вселяючими жах. І вона дивувалася, наскільки людяними і вихованими виявилися д'харіанці, коли їм дали можливість проявити себе такими. Насправді цю можливість дав їм Річард. І вона знала, що багато з цих людей чудово це розуміють і високо цінують.
Нарешті вони дійшли до кінця довгої, що продувалася всіма вітрами дороги, до намету, який Уоррен з Верною вважали своїм новим житлом. Супроводжуючі побажали молодим доброї ночі і відправилися назад, догулювати весілля.
Не даючи молодятам зупинитися, Кален втиснулася між ними, узявши обох під руки, і повела по стежині серед високих дерев. Місячне світло, проникаючи крізь крони, м'яко освітлювало сніг. Не маючи уявлення про те, що вона затіяла, Верна з Уорреном і не подумали протестувати, коли Келен потягла їх далі.
Нарешті за деревами показалася хатинка. Келен зупинилася, щоб дати молодим можливість побачити світло, що пробивалося крізь фіранку. У порівнянні з життям у військовому таборі цей мирний будиночок здавався ще більш романтичним.
— Боротьба нам належить довга і важка, — вимовила Келен. — І створювати в таких умовах нову сім'ю — справа непроста. Передати не можу, як я рада, що ви двоє зважилися на це в настільки важкі часи. Для всіх нас це означає дуже багато. І ми всі за вас дуже раді.
Коли-небудь нам належить залишити це місце, оскільки Орден, безумовно, по весні рушить вперед. Якщо не раніше. Але до того часу мені б хотілося, щоб ця хатинка стала вашим будинком. Принаймні це в моїй владі — дати вам можливість нормально пожити разом.
Верна раптом несподівано розплакалася, уткнувшись обличчям у плече Келен. Келен, посміюючись — аж надто невластивим був Верні настільки бурхливий прояв емоцій, — погладила її по спині.
— Не сама вдала ідея — обливатися сльозами, коли твій новоспечений чоловік якраз зібрався укласти тебе в ліжко, Верна.
Жарт спрацював і Верна теж розсміялася. Схопивши Келен за плечі, вона заглянула їй в очі.
— Навіть не знаю, що сказати…
Келен поцілувала Верну в щоку.
— Любіть один одного, будьте ласкаві один до одного і цінуйте кожну проведену разом мить — ось чого мені хотілося б найбільше.
Уоррен обійняв її, тихенько подякувавши. Келен дивилася, як він веде Верну до хатинки. У дверях обидва обернулися і помахали їй. Уоррен підхопив Верну на руки і переніс через поріг. Її сміх дзвіночком рознісся серед дерев.
Келен на самоті побрела до табору.
44
Двері трохи прочинилися. У щілині з'явилися налиті кров'ю очі.
— У вас не знайдеться кімнати? Ми з дружиною шукаємо кімнату. — Перш ніж чоловік встиг зачинити двері, Річард швидко додав:
— Нам сказали, що у вас є одна вільна.
— І що з того?
Незважаючи на те що це було і так очевидно, Річард чемно відповів:
— Нам ніде зупинитися.
— А якого біса ви приперлися зі своїми проблемами до мене?
Річард чув, як десь нагорі перелаюються чоловік з жінкою. За кількома виходячими в коридор дверима безперервно репетували немовлята. Смерділо горілим маслом. Через відчинені двері чорного ходу виднівся вузький провулок, там дітвора постарше ганялася з криками під дощем за діточками помолодше.
Річард, нічого не очікуючи, промовив у вузьку щілину:
— Нам потрібна кімната.
Десь у провулку монотонно брехав пес.
— Багатьом потрібна кімната. А у мене тільки одна. Я не можу віддати її вам.
Ніккі відсунула Річарда в сторону і наблизила обличчя до щілини.