Дотик
- Автор: Маккалоу Колин
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-0590-4
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дотик». Краткое содержание книги:
Александр Кінрос, байстрюк із Шотландії, має неймовірний дар — так званий дотик Мідаса, що допомагає йому до тридцяти п’яти років стати найбагатшою і найвпливовішою людиною в Новому Південному Уельсі, що в Австралії. У свій будинок, зведений на горі, у якій повно золота, він виписує собі юну дружину з бідного, але славного шотландського роду.
Однак зробити щасливою недосвідчену в коханні Елізабет Александр не зміг, тут його чарівний дотик був безсилий. Роками подружжя лише співіснувало у розкоші, аж поки Елізабет не закохалася у сина коханки свого чоловіка…
Коли Анна підняла очі і побачила Нелл, її обличчя вкрила посмішка; вона відкинула Доллі вбік — це не було чимось несподіваним, бо Півонія з готовністю підхопила дитину і, неушкоджену, поставила на підлогу.
— Нелл, Нелл, Нелл! — закричала Анна, простягуючи руки.
— Привіт, люба моя, — сказала Нелл, обнімаючи та цілуючи сестру.
— Доллі, де Доллі? — вимогливо спитала Анна.
— Ось, — відповіла Півонія, подаючи їй дівчинку.
— Доллі, моя Доллі, — сказала Анна, звертаючись до Нелл і сяючи від радості.
— Привіт, Доллі. Ти мене пам’ятаєш чи ні? — спитала Нелл, беручи малесеньку ручку. — Я — твоя тітонька Нелл.
— Тітонька Нелл, — чітко вимовила дівчинка і посміхнулася.
— Можна мені взяти її на руки, Анно?
Анна нахмурилася і підозріло поглянула на сестру з-під красивих темних брів, і на якусь мить Елізабет і Нелл здалося, що Анна знову напуститься на сестру, як і раніше, до народження Доллі. Але Анна підняла дитину з колін і безтурботно кинула її Нелл.
— Ось, тримай! — Заперечний імпульс явно вщух.
Провівши півгодини з Анною та Доллі, Нелл заморилася більше, аніж під час сутичок з білими студентами в університеті, але це також додало їй упевненості сказати те, що мало бути сказано.
— Мамо і тату, — сказала вона в бібліотеці, де вони зібралися утрьох. — Я хочу обговорити з вами одну невідкладну справу.
Відчувши, про що йтиметься, Елізабет внутрішньо зіщулилася, а Александр запитливо відірвав очі від келиха з вином, у який він задумливо дивився.
— Це про Анну та Доллі.
— А що з ними не так? — спитав Александр, подавляючи позіхання.
— Вам доведеться їх роз’єднати.
Він ошелешено глянув на неї.
— Роз’єднати? Навіщо?
— Тому що Доллі — жива дитина, до якої Анна ставиться так, начебто вона — ганчіркова лялька. Пам’ятаєте, що трапилося, коли кілька років тому їй подарували цуценя? Вона його надто сильно стиснула, воно її вкусило — і вона розмазала його мозок по стінці, схопивши його за ноги і гепнувши об куток. Така сама доля чекає і на Доллі, яка вже достатньо велика та незалежна і має право на хоч трохи свободи. Свободи, яку Анна не бажає їй дати. Ганчіркові ляльки завжди під рукою, їх можна закинути в куток, а потім знову взяти, коли захочеться.
— Та ти перебільшуєш, Нелл, — мовив Александр.
— Точно перебільшуєш, — піддакнула матір. — Бо Анна любить Доллі.
— Вона і цуценятко любила, ну то й що? Я не перебільшую! — підняла вона голос, у якому зазвучали різкі нотки. — Татку, хіба мама не казала тобі, як Анна ущипнула Доллі за руку кілька тижнів тому? І як на руці в Доллі вискочив величезний синець?
— Ні, — відповів Александр, ставлячи на стіл келих з вином.
— Але ж то було лише один-єдиний раз, Нелл, лише один раз, — заперечила Елізабет. — І нічого подібного відтоді не траплялося.
— Та ні, мамо, воно трапляється кожного разу, але ти відмовляєшся це бачити. Анна швиргає Доллі по кілька разів на день, наче вона — бездушна лялька, і лише завдяки Півонії — дуже гарній дівчині — вона не забивається і не зазнає травм. — Нелл підійшла до батька, сіла йому на коліно і, поклавши руку йому на плече, поглянула на нього своїми волошковими очима. — Татку, цій ситуації треба покласти край. Якщо так триватиме й далі, Доллі отримає серйозну травму. Або Півонія не буде достатньо близько, щоб спіймати її, або Анна відмовиться її віддавати і заходиться карати «погану ляльку». Це стосується як Півонії, так і тебе, мамо.
— Зрозумів, — мовив Александр. — Тепер зрозумів.
— Ми збільшимо пильність, — запевнила Елізабет, кинувши на зрадливу доньку презирливий погляд. — Вони ж мати й донька! Анна няньчить Доллі ось уже рік і вісім місяців. Якщо ми їх розлучимо, Анна усохне й помре.
— О мамо, невже ти гадаєш, що я над цим не подумала?! — скрикнула Нелл, повернувши до неї голову. — Ти гадаєш, що мені про все це приємно говорити? Анна — моя сестра! Я люблю її! І любитиму завжди. Але вона завжди була інфантильною, а тепер невпинно регресує. Після народження Доллі вона була така спокійна, така сумирна, обходилася з дитиною так, наче збагнула, що то — жива істота. Але зараз усе змінилося. І настрій та поведінка її погіршуються. Вона стала впертою і навіть владною — можливо тому, що їй усе життя потурали. Ніхто жодного разу не дав їй ляпаса за непослух, не намагався відчитати за прогрішення.
— А вона ніколи не заслужувала ляпасів! Що я аж ніяк не можу сказати про вас, пані! — відрізала Елізабет.
— Згодна, — спокійно мовила Нелл. Її увага переключилася на батька. — Тату, ти мусиш ужити заходів.