Теорія права і держави: Підручник.
- Автор: Скакун Ольга Федорівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Алерта
- ISBN: 978-617-566-012-6
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія права і держави: Підручник.». Краткое содержание книги:
Для студентів, курсантів, магістрантів, аспірантів, ад’юнктів, викладачів навчальних закладів юридичного профілю, а також тих, хто цікавиться проблемами загального вчення про право і державу.
Кожна галузь права має чималий «набір» презумпцій. Наприклад, у Цивільному кодексі України закріплені презумпція розумності і сумлінності учасників цивільних правовідносин, презумпція вини та ін. Вина визнається обов’язковою умовою для застосування заходів цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов’язань або у разі заподіяння шкоди. Щоправда, із презумпції вини є винятки. І все-таки загальним правилом у країнах континентальної Європи є таке: неодмінною передумовою договірної відповідальності є вина боржника.
Щоб не виникло потреби у розширювальному тлумаченні презумпцій - ні судовому, ні доктринальному, вони повинні закріплюватися в нормах права і чітко формулюватися.
§ 13. Правові аксіоми, фікції, преюдиції
Правові аксіоми (грец. ахібта) - закріплені в нормах права самоочевидні істини, які не потребують доказів і слугують підставою для доказів інших правових положень (теорій).
Правові аксіоми, як і будь-які аксіоми, мають досвідне походження. Протягом століть свідомість людини звикала до повторення тих чи інших правових положень, і вони набули значення само очевидних істин, які приймаються без доказів, і здобувають офіційне закріплення. Завдяки цьому правові аксіоми набувають регулятивного значення і не можуть бути відкинутими; як правило, вони близькі принципам права, додають їм особливий зміст і значення. Наприклад, життя і здоров’я людини - вища правова цінність; люди народжуються вільними і рівними в правах; народ - джерело влади; закону, що установлений, повинні дотримуватися; за те саме правопорушення не можна відповідати двічі; закон зворотної сили не має; усякий сумнів тлумачиться на користь обвинувачуваного; відповідальність може настати лише за вину; ніхто не може бути суддею у власній справі; ніхто не зобов’язаний свідчити проти себе і своїх близьких.
Правові фікції {лат. fictio - вимисел, вигадка) - загальновизнані і зафіксовані в нормах права припущення про існування певних явищ і процесів, тоді як насправді вони відсутні. Фікції можуть міститись у гіпотезі чи диспозиції правової норми, а також набувати зовнішнього вираження у нормі-фікцїї, інституті права. Фікції застосовуються в праві (їх широко використовували ще давні римляни), якщо відсутні реальні підстави для: 1) доказу правомірності якої-небудь дії або бездіяльності; 2) визнання суб’єктивного права (суб’єктивних право- мочностей); 3) констатації юридичного факту. У таких випадках використовуються штучні, нереальні (конвенціальні) підстави, щоб мати відносно завершену картину правової реальності, тобто правова реальність підводиться під деяку формулу, їй не відповідну, щоб потім з цієї формули зробити необхідні фактичні висновки.
Нерідко в нормативних актах фікції виражаються словами «якби», «якщо б», «припустимо».
Створення фікцій часто відбувається за допомогою прийомів тлумачення за аналогією - відповідно до принципу справедливості. Найбільш поширеними є фікції правотворчі і доктринальні. Приклад правотворчої фікції - положення про визнання особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК України) є фікцією, закріпленою в законодавчому акті (постулюється неіснуюче ніби існуючим): фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Приклад доктринальної фікції: юридична особа. Перша спроба розкрити сутність юридичної особи належить папі римському Інокентію IV (Рим XIII ст.). Він заявив, що юридична особа - абстрактне правове поняття, безтілесна річ, не здатна ні до вольових, ні до фізичних дій. І підкреслив, що лише за допомогою фікцій союз осіб штучно приймається за одну особу, тобто юридична особа (колективна особа) не існує в реальності, а є результатом юридичних припущень. Реальними тут є люди, різні форми організаційної поведінки.
Фікції можна поділити на конструктивні і деструктивні. До конструктивних фікцій належать штучні реконструкції фактів, якими в кримінально-процесуальному праві є відтворення обстановки і обставин подій. Юридичними (конструктивними) фікціями визнаються правила (принципи) дії нової правової норми у часі: перспективна, ретроактивна, ультраактивна дія, а також дострокове припинення дії правової норми. Неприпустимими є деструктивні фікції: фіктивне підприємництво, фіктивний контракт. Вони є протиправним видом зловживання суб’єктивним правом, за яке законодавство передбачає кримінальну, адміністративну, цивільно-правову відповідальність. Чимало деконструктивних фікцій використовується з метою задоволення незаконного інтересу в тіньовій економіці, а також похідних від неї явищ (тіньової політики, корупції, організованої злочинності, економічної злочинності).