Політологія: наука про політику
- Автор: Горлач Микола Іванович, Кремень Василь Григорович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-966-364-836-1
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Політологія: наука про політику». Краткое содержание книги:
Підручник написаний на основі класичних джерел і праць відомих сучасних зарубіжних і вітчизняних соціологів, політологів, філософів.
Врахований досвід вивчення науки про політику у вищих навчальних закладах США, Англії, Німеччини, Росії, України.
Розраховано для викладачів і студентів вищих навчальних закладів.
Часто-густо політичне лідерство змішують з політичним авторитетом. Справді, політичний лідер має авторитет, володіє тими якостями, що дадуть йому можливість висуватися серед навколишніх, згуртовувати однодумців. Але авторитет — це тільки приклад, вага в суспільстві. Авторитет (від лат. auctoritaz — судження, вплив, вага, приклад). Значення поняття влада з’явилося як перенос понять повага, престиж, вплив на посадовий статус особи (установи). Авторитет — одна з основних форм здійснення влади, за допомогою якої забезпечується контроль за діями людей та їх погодження в загальних і в індивідуальних інтересах. Авторитет відрізняється від політичного впливу прямим характером впливу на людську діяльність, отримуючим форму директиви, наказу або розпорядження. Від зовнішнього примушення авторитет відрізняє певність виконавця в легітимності розпоряджень, які йому надійшли, а не свідомість того, що за виконанням або невиконанням наказу можуть настати заохочувальні або репресивні дії. Авторитет завжди виступає так або інакше узаконеним, допускає певний ступінь соціального порядку. Ефективність авторитету багато в чому визначається взаємодією його з іншими формами здійснення влади, що не виключає суперечностей між ними. Політична активність індивіда — сукупність прояву тих форм життєдіяльності окремої особи, в яких відображається її прагнення активно брати участь у політичних процесах, відстоювати свої політичні права та інтереси.
Політика як мистецтво — необхідний компонент тривалості емоційно-вольового життя політика, істотно визначальної її ефективності, характер засобів, вибір тактики. Політичне мистецтво включає раціональні, інтелектуальні й інтуїтивні, підсвідомі і чуттєві початки, виникає політична харизма: уміння захопити і викликати довіру аж до несвідомої, безоглядної віри. Лідер широко використовує в практичній діяльності засоби політичного мистецтва ведення політичної боротьби, політичного компромісу, політичної роботи з людьми, прийняття рішень і всіх різноманітних форм політичної діяльності, спрямованої на досягнення мети. Мистецтво без міри — також ризик переродження політики на політиканство, на панування амбіцій, владолюбства та інтриги. Звичайно ж, політичне життя — сукупність духовних, чуттєвих, емоційних і практичних предметних форм політичного буття людини і суспільства, що характеризує їх ставлення до політики та участь в ній.
Один з аспектів політичного лідерства — проблема сильної особи, вождя. Відповідно до фашистських теоретичних розробок, вождь наділений необмеженою владою тому, що відображає волю, дух народу, його прагнення. Накази вождя виконуються беззаперечно, не обговорюються з народом їх зміст і доцільність. Вождь спілкується з народом, йому немає потреби дотримуватися законів, конституції. Це створює можливість керувати державою, суспільством централізовано. Культ сильного керівника перейшов у політичну філософію сучасності. На доказ необхідності сильного керівника наводяться три основних фактори: в разі кризи сучасного суспільства вимагаються величезні зусилля для подолання опору бюрократії; на політичну арену виходять широкі маси, і коли лідер знаходиться з ними в прямому контакті, то це свідчить про його авторитет і звільняє його від втручання політичних інститутів і дає можливість концентрувати владу «за волею народу». В слаборозвинених країнах неможливо навести порядок без сильного керівника. Якщо ж йдеться про соціально-політичний аспект, то політичний лідер повинен, насамперед, мати власну позицію, політичну програму і бажання її здійснити. А для цього політичний лідер повинен мати волю, цілеспрямованість, наполегливість і бути популярним, уміти завойовувати маси.
Соціологами, політологами Заходу, а частково і Сходу, проголошується, що особа виступає як функція ситуації. Поведінка лідера, його позиція, придатні в одній ситуації, але непридатні в інших. В одних умовах на лідера підходить одна людина, а в інших — інша тощо. В межах такої теорії цікаві висновки роблять Еріх Фромм і Девід Рісмен, вважаючи, що лідером може бути безпринципна людина, яка виступає «функцією ситуації», керівником, що підкоряється обставинам. Еріх Фромм називає такого керівника «людиною ринкової ситуації», що розцінює себе як товар, який необхідно продавати відповідно до кон’юнктури. Девід Рісмен визначав такого лідера як «людину зовнішньої ситуації та орієнтації», але лідер може оволодіти ситуацією, використовуючи її в своїх корисливих цілях. Ця обставина, на думку деяких політологів, — слабке місце в теорії. Розповсюджена точка зору, що лідером стає людина, найбільш успішно здійснююча орієнтацію на інших, тобто та, яка хоче стати лідером, повинна враховувати панівні звичаї або домінуючий характер, які дадуть їй можливість піднятися без напруги або ризику на керівну вершину.