Політологія: наука про політику

З’ясуванню природи політичного лідерства допомагають і психологічні концепції та інтерактивний соціальний аналіз соціального і політичного явища політичне лідерство. Основоположник психоаналізу Зігмунд Фрейд вважає, що в основі лідерства є пригнічене лібідо. В процесі сублімації пригнічене лібідо проявляється в людині в прагненні до творення і, в тому числі, до лідерства. У багатьох людей володіння керівними позиціями виконує суб’єктивно-компенсаторні функції, дає можливість подавляти або переборювати різноманітні комплекси, почуття неповноцінності тощо. Певні психологічні потреби відображає і підпорядкування лідеру. У визначенні суті і природи соціального явища політичне лідерство величезне значення має впроваджений Зігмундом Фрейдом психоаналіз. Політичний психоаналіз — науковий напрям, що вивчає соціальну (політичну) поведінку людини як сукупність дій, обумовлених підсвідомо накопиченими, приховано політизованими почуттями. Спираючись на ідеї Лейбніца, Спінози, Бергсона та ін., які досліджували механізми підсвідомої мотивації, політичний психоаналіз бере початок з праць Зігмунда Фрейда, Ебілла Булліта, Генрі Ласвелла та ін. Основа психоаналізу — теорія фрустрації (що дослівно означає становище збудження людини внаслідок усвідомлення нею перешкод для реалізації своїх інтересів), що пояснює, як несвідомі сенсуальні мотиви (лібідо) за допомогою сублімації (переносу, заміщення) трансформуються в інші, в т. ч. політичні бажання і мотиви діяльності. Звичайно ж, політична поведінка трактується як процес саморозгортання, самовизначення особи, її природженими причинами, психологічними переживаннями, стресами, які не залежать від зміни культурних і соціально-політичних обставин.