Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
Згідно з Марксовим аналізом, процес, схарактеризований як нагромадження через конкуренцію, має два різні аспекти. Один із них полягає в тому, що на практиці капіталіст змушений нагромаджувати чи накопичувати все більше і більше капіталу; в дійсності це означає вкладення все більших капіталів у все більшу кількість новіших машин, а відтак — постійне підвищення продуктивності праці робітників. Інший аспект нагромадження капіталу полягає в концентрації все більших багатств у руках окремих капіталістів і класу капіталістів загалом; паралельно відбувається скорочення числа капіталістів — процес, названий Марксом централізацією4 капіталу (на противагу простому накопиченню чи концентрації).
Отже, згідно з Марксом, три терміни — конкуренція, нагромадження і зростання продуктивності праці — визначають основні тецденції капіталістичного виробництва. Це ті самі тенденції, які я мав на увазі, характеризуючи посилання першого кроку як «закони капіталістичної конкуренції і нагромадження». Натомість четвертий і п'ятий терміни — концентрація і централізація — визначають тенденцію, що формує одну частину висновку першого кроку Марксового доказу, адже йдеться про тенденцію постійного зростання багатства та його централізацію у руках все меншої кількості власників. А іншу частину висновку — закон зубожіння — можна одержати лише за допомогою складніших доказів, тому я насамперед спинюся на цій другій частині висновку.
Термін «зубожіння», як його вживає Маркс, може означати дві різні речі: його можна використати для характеристики поширення бідності, відмічаючи, що це поширення охоплює все більшу кількість людей; або для позначення зростання і умноження страждань цих людей. Очевидно, що Маркс був переконаний у тому, що бідність має тенденцію і до поширення, і до умноження. А це значно більше від того, що необхідно для обгрунтування його погляду, адже для пророчого доказу була б цілком достатньою (ба навіть більш ніж достатньою5) інтерпретація терміна «зубожіння» в широкому його розумінні, а саме: бідність має тенденцію до поширення; навіть у тому випадку, коли вона не примножується, немає ніяких підстав говорити про її зменшення.
Принагідно слід зазначити деякі надто важливі моменти. За Марксом, зубожіння суттєво пов'язане зі зростанням експлуатації найманих робітників, пов'язане не тільки чисельно, а й за рівнем інтенсивності. Крім того, мусимо згодитися, що воно пов'язане також зі зростанням кількості і страждань безробітних, яких Маркс називав6 (відносно) «надлишковим населенням» або «промисловою резервною армією». Проте функція безробітних у цьому процесі полягає в тому, щоб чинити тиск на працюючих робітників, тим самим допомагаючи капіталістам одержувати прибуток від працюючих робітників, експлуатувати їх. Маркс пише7, що промислова резервна армія «так само абсолютно належить йому [капіталові], як коли б він виростив її за свій власний рахунок. Вона постачає для його змінних потреб самозростання постійно готовий, доступний для експлуатації людський матеріал». «Промислова резервна армія... в періоди застою і середнього пожвавлення чинить тиск на активну робітничу армію і вгамовує її вимоги в період надвиробництва і пароксизмів». Згідно з Марксом, зубожіння — це, по суті, посилення експлуатації робочої сили, а що робоча сила безробітних не експлуатується, то вони виступають у цьому процесі безплатними помічниками капіталістів в експлуатації працюючих робітників. Це важливий момент, бо пізніше марксисти часто посилалися на безробіття як на один із емпіричних фактів, який підтверджує пророцтво про те, що бідність має тенденцію до зростання. Однак такі посилання можуть підтвердити Марксову теорію лише в тому разі, якщо безробіття супроводжується посиленням експлуатації працюючих робітників, себто тривалим робочим днем і низькою реальною платнею.
Цього, мабуть, цілком достатньо для пояснення терміна «зубожіння», однак слід спинитися ще й на поясненні закону зубожіння, відкритому Марксом, за його словами. Я маю на увазі доктрину Маркса, на якій тримається весь його пророчий доказ, доктрину, згідно з якою капіталізм неспроможний зменшити бідність робітників, бо сам механізм капіталістичного нагромадження чинить тиск на капіталіста, змушує його перекладати цей тиск на робітників, аби самому не бути розчавленим. Через те капіталіст не може йти на компроміс і задовольняти якусь важливу вимогу робітників, навіть якби сам того забажав. Ось чому «капіталізм не можна реформувати, а можна лише знищити»8. Зрозуміло, що цей закон є вирішальним висновком першого кроку Марксового доказу. Інший висновок — закон зростання багатства — був би очевидний, якби частина зростаючого багатства потрапляла до рук робітників. Маркс вважав, що це неможливо, і саме ця його думка стане основним об'єктом нашого критичного аналізу. Однак перед тим, як піддавати критиці Марксові докази з цього приводу, я стисло прокоментую першу частину висновку — теорію зростання багатства.