Зброя, мікроби і сталь - [calibre 4.13.0]

сан, а й вищих на зріст скотарів, відомих як кой. (Зараз цим назвам віддають перевагу перед відомішими термінами «бушмени» й «готтентоти».) Як кой, так і сан відрізняються (або відрізнялися) на вигляд від африканських чорних: у них жовтувата шкіра, волосся — густе й кучеряве, а жінки в них схильні до нагромадження жирової тканини на сідницях (ця особливість називається «стеатопігія»). Як окрема група, кой зазнали значного винищення: європейські колоністи застрелили, зігнали з насиджених місць і заразили багатьох із них, а більшість уцілілих змішалася з європейцями, давши початок групі, яку в Південній Африці називають кольоровими або бартерами. Народ сан так само перестріляли, вигнали й заразили хворобами, але їхня дедалі менша група зберегла свою самобутність у намібійській пустелі, непридатній для рільництва, як було показано у відомому фільмі «Мабуть, боги з’їхали з глузду».

Конфігурація північного ареалу розселення африканських білих нічим не дивує, оскільки фізично схожі народи живуть у прилеглих районах Близького Сходу та Європи. Протягом писемної історії народи переміщувалися в усіх напрямках між Європою, Близьким Сходом і Північною Африкою. Тому я далі в цьому розділі майже не згадуватиму про африканських білих, поза- як їхнє походження не становить таємниці. Натомість таємницями оповите походження чорних, пігмеїв і койсанів, чиє розселення наштовхує на думку про минулі демографічні пертурбації. Скажімо, сучасний фрагментований ареал 200 тис. пігмеїв, розкиданих серед 120-мільйон ного моря чорних, підказує, що мисливці-пігмеї колись займали всі екваторіальні ліси, доки їх не відтіснили й ізолювали прибулі чорні рільники. Койсанська територія Південної Африки дивовижно мала для народу, який настільки відрізняється за своєю анатомією та мовою від сусідів. Чи могли койсани також бути попервах поширенішими, доки їхнє північніше населення не зазнало винищення?

Найбільшу аномалію я притримав насамкінець. Великий острів Мадагаскар лежить за якихось 400 кілометрів від східноафриканського узбережжя — значно ближче до Африки, ніж до будь-якого іншого континенту, тоді як від Азії й Австралії його відділяє весь Індійський океан. Мешканці Мадагаскару виявилися сумішшю двох елементів. Один елемент, не дивно, — африканські чорні, однак інший складається з людей, у зовнішності яких легко впізнаються риси жителів тропічної Південно-Східної Азії. А саме мова, якою розмовляють на Мадагаскарі азійці, чорні та метиси, — австро- незійська, що дуже схожа на мову мааньян, яку вживають на індонезійському острові Калімантан — за 6400 кілометрів через Індійський океан від Мадагаскару. Жоден інший народ, який хоча б віддалено нагадував калімантан- ців, не живе в радіусі тисяч кілометрів навколо Мадагаскару.

На момент перших відвідин європейцями Мадагаскару в 1500 році ці австронезійці з їхньою австронезійською мовою вже міцно закріпилися на острові. Мене вражає ця обставина як один із найбільш приголомшливих фактів людської географії світу. Щось схоже сталося б, якби Колумб, діставшись Куби, виявив, що вона заселена блакитноокими і білявими скандинавами, які розмовляли мовою, близькою до шведської, попри те, що сусідній північноамериканський континент займали корінні американці, які розмовляли америндськими мовами. Як могла статися така несусвітня річ, що доісторичний народ Калімантану, подорожуючи, мабуть, на човнах без карт і компасів, опинився на Мадагаскарі?