Вафельне серце
- Автор: Парр Мария
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-213-4
- Переводчик: Галина Николаевна Кирпа
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вафельне серце». Краткое содержание книги:
Надзвичайно зворушлива, щемливо-тепла повість.
— А хай йому грець, таж у нас тепер є пані Еллісів! Чи, може, вона не дівчина?
І тоді я зметикував, що Лені подобається наша нова вчителька, хоч вона перші чотири дні сиділа й похмуро дивилась на пані Еллісів, не відповідаючи на жодне запитання.
— Вона дуже славна, ось ви до неї звикнете, — сказав я одного дня пані Еллісів, коли виходив із класу останнім.
Я боявся, що пані Еллісів не так Лену зрозуміє.
— Мені здається, ви обоє славні: і ти, і Лена. — А потім пані Еллісів спитала: — Вона — твій найкращий друг?
Я підійшов трохи ближче.
— Принаймні одне з нас так думає, — шепнув я.
Здавалось, пані Еллісів була готова стати мені найкращим другом.
А ще почалися тренування з футболу. Здійнялася страшенна веремія. Лена заявила, що вона буде капітаном і стоятиме на воротях. Кай-Томмі сказав, що до зустрічі з Леною він нічого дурнішого не чув. Хіба можна, щоб на воротях стояла дівчина?! Лена так розлютилася, що аж грім розкотився в горах, і наш тренер дозволив їй спробувати. Вона стрибала на воротях туди-сюди, мов жаба. Ніхто не спромігся забити гол.
Тож Лена була воротарем, і у вихідні завдяки їй ми виграли на кубку міста цілий турнір. Лена пишалася тим, як індик.
Я розповів про кубок тітці-бабуні, коли говорив із нею по телефону. Але її аніскілечки не цікавить футбол. Вона вважає його дурницею.
— А старенька пані сидить собі сама із вафельницею, що вже кілька тижнів холодна, — поскаржилася вона. — Може б, ви краще відклали того м’яча й приїхали до мене в гості?
А чом би й ні?! Я тут же спитав тата, і він сказав «чудово», оскільки збирався привезти на ці вихідні тітку-бабуню до нас.
До тітки-бабуні їхати дві милі. Тато гнав авто, і Лену занудило, хоч до блювання не дійшло. Вона тільки дуже зблідла.
Тітка-бабуня живе сама в жовтому будиночку, обсадженому трояндами. Тато безліч разів пропонував їй перебратися до нас у Крихту-Матильду. І я пропонував. Однак тітка-бабуня не захотіла. Їй добре велося в своєму жовтому будиночку.
Ми провели в тітки-бабуні ціле післяобіддя і допомогли їй трохи попоратися по господарству. Аж тут почався дощ і посутеніло, тож ми зайшли в будинок. Тітка-бабуня накрила стіл, і вся атмосфера була така лагідна й приязна, що в мене до горла підкотився клубок. Нема нічого кращого, як сидіти в тітки-бабуні на канапі й наминати вафлі, коли надворі лопотить дощ. Я силкувався згадати щось краще, але в мене нічогісінько не вийшло.
Поки ми їли, Лена намагалася навчити тітку-бабуню гри в футбол.
— Це ніби з усієї сили стріляти! — пояснювала вона.
— Тьху, — мовила тітка-бабуня.
— Тут у війну була велика стрілянина? — спитав я, оскільки тітці-бабуні набагато більше подобалося говорити про війну, ніж про футбол.
— Ні, Тріллуню. На щастя, ні, але було чимало дуже неприємних речей.
І тоді тітка-бабуня розповіла, що у війну було заборонено радіо, адже німці боялися, що норвежці підбадьорюватимуть одне одного в радіопередачах.
— Та ми однак його мали. — Вона хитро всміхнулася. — Ми закопували його за сінником, а як хотіли послухати новини, викопували.
Батьки тітки-бабуні робили у війну багато чого забороненого, бо коли йде війна, то все виходить навпаки. Якщо те, що заборонено, власне кажучи, цілком законне.
— От, якби так завжди й було, — сказала Лена.
— Але нам не треба було того хотіти, — сказала тітка-бабуня. — То було вкрай небезпечно: якби хтось дізнався, що батько слухав радіо, то його спровадили б із дому.
— Тоді у вас також не було б тата, — додала Лена.
— Атож, що правда, то правда, — мовила тітка-бабуня й погладила Лену по голові.
— А куди спроваджували тих, що слухали радіо? — спитав я.
— У Гріні.
— У Рімі?[2] — здивувалася Лена.
— Та ні, у Гріні. Так називався концтабір у Норвегії. То було вельми неприємне місце, — пояснила тітка-бабуня.
Лена якусь мить дивилася на неї задумливо.
— А ви боялися? — спитала вона врешті-решт.
— Тітка-бабуня ніколи не боялася, — випалив я, перш ніж тітка-бабуня встигла відповісти. — Бо коли вона спить, над головою в неї витає Ісус.
А потім я повів Лену до спальні тітки-бабуні, щоб показати їй Ісуса.
— Ондечки, — сказав я, показуючи рукою на картину над ліжком.
2
Мережа супермаркетів і крамниць у Норвегії.