Хосе Ортеґа-і-Ґасет
Іспанський філософ Хосе Ортеґа-і-Ґасет вважає, що поступ полягає не у виникненні нових ідей, а в удосконаленні нашої спроможності сприймати обмежену кількість таємниць, «які пульсують, як вічні серця, у таємних глибинах історії». Однією з таких таємниць, на його думку, є вино. Але якщо вірити тому, як сам іспанський філософ бачить зміну нашого ставлення до вина, то це не поступ, а занепад. Вино, яке було богом у стародавні часи, перетворилося на банальну проблему алкоголізму. У цьому дається взнаки загальна ницість сучасності: ми втратили чутливість до таємниці світу, сприймаючи лише примарний шар буденності. В есеї «Три картини про вино» Ортеґа-і-Ґасет спостерігає процес цієї деґрадації на прикладі трьох картин: «Вакханалія» Тиціана, «Вакханалія» Пусена та «П’яниці» Веласкеса.
На Тиціановій картині «Вакханалія» зображено людей за містом, які відпочивають і п’ють вино. Вони розкуті й щасливі. Напруження щоденності спало, вони потрапили у чарівну казку вседозволеності. Дехто з них уже скинув одяг. Усі тіла прекрасні: і кремезні тіла молодиків, і привабливі тіла юнок, і тіло маленького хлопчика. Оголені, напівоголені й вбрані в красивий одяг люди перебувають на тлі природи, що постає не як ворожа стихія, а як казковий простір їхніх розваг. Зелене листя дерев блищить від сонця на тлі блакитного прозорого неба й білих незагрозливих хмар. На задньому плані біле вітрило майорить на спокійному морі. Люди пустують, але в цих пустощах — найвища мудрість: «вино, що саме є мудрим богом, наділило їх здатністю миттєвого інтуїтивного осягнення великої таємниці».
Сп’яніння не заважає спогляданню, а посилює його. Цей сюжет ми успадковуємо від Давньої Греції. Мабуть, невипадково на амфорах, гідріях, ольпах та інших посудинах для вина часто було зображено людські очі або їхню метафору у вигляді концентричних кіл як символ споглядання. Цей мотив зринає у вірші Пауля Целана «Глеки» як чудернацька інверсія сенсу — не люди п’ють вино з глеків, а глеки випивають наші очі:
За довжелезними столами часу
бенкетують господні глеки.
Вони випивають очі зрячих та очі незрячих,
серця владарюючих тіней,
дупласту щоку надвечір’я.
Вони — наймогутніші пияки:
вони підносять до уст порожнечу, як повню
й не піняться через край, як ти або я[13].
Так це бачить один із найпесимістичніших поетів XX сторіччя. Завершення вірша вже відсилає нас до сьогоднішнього розуміння споживання вина як пияцтва, що знищує думку. Натомість у давньогрецькій культурі вино часто-густо супроводжувало філософування, витоком якого, безперечно, є споглядання. Учасники Платанового діалогу «Бенкет», щоправда, спочатку відмовляються від вина, аби віддатися насолоді філософської бесіди, але потому до кола друзів приєднується сп’янілий красень Алківіад, і подальшу розмову супроводжує пиття вина. У кожному разі, метафора бенкету філософів є засадовою для всієї європейської інтелектуальної традиції.
вернуться
12
Gumbrecht H. U. Production of Presence. What Meaning Cannot Convey. — Stanford: Stanford University Press, 2004.
вернуться
13
Целан П. Глеки // Мак і пам’ять. Поезії; [переклад з німецької та післямова Петра Рихла]. — Чернівці: Книги — XXI, 2013. — С. 91.
