Балакучий пакунок
- Автор: Даррелл Джеральд
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сiмейного Дозвiлля
- ISBN: 978-617-12-3424-6
- Переводчик: Наталія Трохим
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Балакучий пакунок». Краткое содержание книги:
Вони йшли поміж деревами туди, звідки долинало дзеленчання дзвіночків і тихе мукання — як від звичайної череди на пасовиську. Й ось перед ними — галявина, а на ній пасуться місячні телята. Діти вражено витріщились на них.
— Трохи дивні на перший погляд, правда ж? — гордо запитав Папуга.
— Дивні? Та це найфантастичніші створіння у світі! — відказав Пітер.
— Здається, ніби їх зліпили з різних кавалків і часточок усього, що тільки є, — сказала Пенелопа.
Місячні телята скидалися на гігантських темно-зелених равликів із надзвичайно гарними золотими і зеленими мушлями на спинах, але замість ріжок спереду, як у звичайних слимаків, у них красувались вгодовані телячі голови з бурштиновими рогами і копицею кучерів між ними. Місячні телята з великими, темними, вологими очима повільно плазували по пурпуровій траві, як слимаки, і скубли траву, ніби корови. Час від часу якесь теля підіймало голову і задушевно мукало: «Му-у-у».
— Вони небезпечні? — спитав Саймон, зачаровано дивлячись на них.
— Господи, звичайно, ні, — вигукнув Папуга. — Це найдобріші і найтупіші створіння у всій країні, але, на відміну від найдобріших і найтупіших людей, вони надзвичайно корисні.
— А яка від них користь? — запитала Пенелопа.
— Молоко, — відповів Папуга, — і місячне желе — мабуть, одна з найкорисніших субстанцій, відомих нині.
— А звідки у них тече молоко? — замислено спитав Пітер.
— Із мушель. На кожній мушлі є три крани: на двох написано «гаряче» і «холодне», достатньо повернути краник — і потече гаряче чи холодне молоко, на будь-який смак.
— А третій кран? — запитав Саймон.
— Вершки.
— О Боже! — Пітер обожнював вершки, — вони справді надзвичайно корисні.
— А желе, — запитала Пенелопа, — звідки береться?
— Ох, — зітхнув Папуга, — ви бачили, як слимак залишає за собою слизький слід? Вони роблять так само, тільки після них залишається місячне желе, та й то лише тоді, коли їх попросять.
— Фе, — скривилась Пенелопа. — А навіщо вам так багато желе?
— Воно застигає пластами, — пояснив Папуга, — і стає найціннішим матеріалом. Перш за все, воно має здатність залишатись холодним у спеку і теплим у холод.
— Що? — вражено перепитав Пітер.
— Я кажу, що коли з нього зробити дім, одяг чи щось таке, — пояснив Папуга, — то в ньому буде тепло в холодну погоду і прохолодно у спеку.
— Це добре, — замислено промовив Саймон.
— Пласти желе просто збирають і складають у стоси, — вів далі Папуга, — а коли треба, беруть один пласт і з нього щось вичаровують.
— Вичаровують? — перепитала Пенелопа. — Як це розуміти?
— Зараз покажу, — сказав Папуга. — Підійдіть-но ближче.
Вони підійшли до телят. Дивні створіння підняли голови і приязно глянули на них. Вони скубли траву і час від часу мелодійно мукали: «Му-у-у-у». Діти помітили телячого ватажка. Він був більший від решти, а на шиї в нього висів великий золотий дзвіночок із написом «Ватажок».
— Добридень, — привітався Папуга.
Ватажок втупився в нього і протяжно привітався: «Му-у-у-у-у».
— Не дуже цікавий співрозмовник, — прошепотів Папуга на вухо Пенелопі. — Занадто обмежений словниковий запас.
Ватажок і далі привітно дивився на них.
— А тепер, друже, — продовжив Папуга, — подаруй нам кілька пластин желе. Будь ласка.
Ватажок із розумінням кивнув головою, а тоді повернувся до череди і протяжно, співуче замукав. Усі телята відразу стали в коло, голова до хвоста, а ватажок зайняв місце в центрі. Коли всі приготувалися, ватажок завів свою пісню — почав гойдати головою туди-сюди так, щоб дзеленькав дзвоник, і подавав голос: «Му-у-у, му-у-у, му-у-у». І тоді вся череда ковзала по колу і хором енергійно мукала: «Му-у-му-у-му-у, му-у-му-у-му-у, му-у-му-у-му-у».
Усе це лунало занадто гучно і навіть гнітюче, але діти помітили, що під час ковзання щораз інше місячне теля залишає слід, схожий на нефритово-зелений рідкий клей, а наступне теля розкачує його на тонкі гладенькі прозорі листи.
— Добре, добре, вже досить! Дякую! — гукнув Папуга, намагаючись перекричати хорове мукання.