Ну чисто янгол!
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-26-5
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Ну чисто янгол!». Краткое содержание книги:
Чи знаєте ви, що переможниця такого конкурсу стане дружиною принца?
А чи знаєте ви, що претенденток, які не пройдуть у фінал, віддадуть на поживу дракону?.. Певне, що не знаєте. Так само, як і не знаєте, як із монстра і грім-дівки зробити справжнього янгола. А ось Ірина Потаніна знає, і зовсім не проти поділитися секретами.
Цікаво? Тоді не гайте часу, хапайте книжку і вперед!
Рекомендовано для читання під партою
— Із Прринцем? — глузливо перепитав папуга. — Із Прринцем норрмально! — та під прицілом напружених поглядів Петруша все-таки здався й заговорив по-людськи: — Смішно, що ви, Царівно, тільки про Принца й турбуєтеся. В нього усе чудово. Це з вами все кепсько. Точніше, буде кепсько. Щойно пан Його Часовість Півень оголосив, що завтра свято. Новий Рік! Причому гряде не простий, а Високосний Рік. Тож ласкаво прошу до Дракона на співбесіду.
У відповідь здійнявся страшенний гамір. Свята всіх тут, схоже, не надто тішили. Я насилу розчула схвильовані пояснення Ведмедика:
— У нас тут не буває календарів. Регулярно, о шостій, Його Часовість Півень виходить на балкончик своєї вілли на околиці та сповіщає, який буде сьогодні день. Він називає будь-яку дату, що спаде йому на думку, й ми чесно в ній живемо. Що? — через суцільний незадоволений галас навколо Ведмедик теж погано чула, що я їй кажу. — Хто такий Дракон?! Ну, ти даєш! Що, книжок у дитинстві взагалі не читала?! Дракон як дракон. Звичайне таке собі величезне триголове чудовисько.
— До речі, за новими правилами проведення конкурсу, — поважно провадив папуга, — ті, хто програє та піде на поживу Драконові, зобов’язані взяти з собою всіх своїх помічників.
Гамір різко посилився, й цього разу Ведмедик не знайшла в собі сили для пояснення — теж заходилася обурюватись у загальному потоці.
— Так як ви смієте?! І що нам тепер робити? І як ми, запитується, могли це припустити? Високосний рік останній раз був двадцять років тому! Кому могло спасти на думку, що Його Часовість раптом знову про нього згадає…
Я й досі нічого не тямила, але з переляканих облич усіх навколо зрозуміла: сталося дещо аж надто серйозне… Навіть Спляча Красуня виказала ознаки занепокоєння. Сумна верба на коліщатах трохи прочинила скляне віко ложа своєї підопічної та часто замахала над нею гілками. З ложа почулося напружене, схвильоване хропіння.
На шляху до Дракона
А далі події почали розвиватися за ще огиднішим сценарієм. Усіх нас — учасниць фіналу та їхніх супровідників — чемно попросили перейти з намету до клітки. Події злилися для мене в якусь нереальну мішанину.
— Пррошу прройти до тюррми! — прокричав Петруша й відкинув запинало намету.
Дощаний майдан перед виходом уже було обгороджено пруттям. Цікаві — тепер не з цікавістю, а зі щирим співчуттям — спостерігали, як нас розмістили в цій дивній споруді. Якісь прислані організаторами конкурсу істоти підхопили клітку й понесли крізь юрбу. Проводжаючі махали нам хустинками й кричали щось про несправедливість. Наставниця Яба довго ще бігла слідом і ображено квоктала, обіцяючи, що спробує заперечувати проти рішення Його Часовості.
Було у всьому цьому щось таке трагічне та безнадійне, що я ледь стримувала сльози. Особливо страшно стало, коли нашу клітку поклали на якусь вантажівку й вона помчала до найбільшої хмари, що висіла над горами вдалині.
«Не до лісу, не до зелених лук, а саме до величезної страшної хмари», — прошепотіла я. І відразу один із добре одягнених чоловіків, що сиділи в кузові вантажівки, зловтішно посміхнувся:
— Але ж із хмар частенько вилітають блискавки, — вкрадливо зашепотів він. — А блискавки — це знаряддя смерті! — голос його пробирав до самих кісток. Мені зробилося відверто моторошно.
— От і добре! — раптом посміхнулася одна з тітоньок. — Вірний спосіб задурити страхам голови. Вони нас дечим і справді жахливим лякати збираються, а ми їм на зло звичайнісіньких хмаринок боятимемося:
«То значить, усі ці чоловіки в костюмах — страхи! Нізащо їм не піддаватимусь!» — подумала я.
— Ох, тітонько! — голосно потягла носом кругловида дівчина. — Нічого з цього не вийде. Як би ми не приндились, усе одно в думках у всіх страх перед Драконом сидить! Ой! — кругловида спохопилася, схопилась за косу та спробувала заткнути нею собі рота, але слова вже вилетіли.
— Царівно, та що ж це ви?! — рикнув один з нянів. — Навіщо даєте поживу страхам?!
І тут почалося. Чоловіки в костюмах позіскакували з місць та почали свою чорну справу.
— Дракон! Дракон! Смердюче дихання! Рептилії, змії, — чималий страх вистрибував сюди-туди біля нашої клітки і, вочевидь, одержував задоволення від справленого ефекту. Щоб не піддаватися на його провокації, я спробувала зібратися з думками. Вдавалося мені це на превелику силу.
— Кожного високосного року конкурс проходить інакше, ніж звичайного? — перепитувала я надто спохмурнілого Ведмедика. — Що все це означає?