Малиновий пелікан
- Автор: Войнович Владимир Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7173-6, 978-966-03-7521-5
- Переводчик: Михаил Каменюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Малиновий пелікан». Краткое содержание книги:
• 72-ге місце в світі по рейтингу витрат держави на людину;
• 97-ме місце у світі за доходами на душу населення;
• 127-ме місце у світі за показниками здоров’я населення;
• 134-те місце у світі за тривалістю життя мужчин;
• 159-те місце у світі за рівнем політичних прав і свобод;
• 175-те місце у світі за рівнем фізичної безпеки громадян;
• 182-ге місце за рівнем смертності серед 207 країн світу.
Зате:
• 1-ше місце у світі за абсолютною величиною зменшення населення;
• 1-ше місце у світі за захворюваннями психіки;
• 1-ше місце у світі за кількістю самогубств серед людей похилого віку;
• 1-ше місце у світі за кількістю самогубств серед дітей і підлітків;
• 1-ше місце у світі за кількістю дітей, покинутих рідними;
• 1-ше місце у світі за кількістю абортів і материнської смертності;
• 1-ше місце у світі за кількістю розлучених і народжених поза шлюбом дітей;
• 1-ше місце у світі за споживанням спирту і продукції, що містить у своєму складі спирт;
• 1-ше місце у світі за продажем міцного алкоголю;
• 1-ше місце в Європі за кількістю померлих від пияцтва і тютюнокуріння;
• 1-ше місце у світі за споживанням тютюну і третє місце по виробництву тютюнових виробів;
• 1-ше місце у світі за числом дітей, що палять, і темпами приросту числа тих, що палять;
• 1-ше місце у світі за смертністю від захворювань серцево-судинної системи;
• 1-ше місце у світі за кількістю ДТП;
• 1-ше місце у світі за кількістю авіакатастроф (за даними Міжнародної асоціації повітряного транспорту рівень авіакатастроф у Росії в 13 разів перевищує середньосвітовий);
• 1-ше місце у світі за об’ємами постачання рабів на міжнародний чорний ринок;
• 1-ше місце у світі за темпами росту числа доларових міліонерів;
• 2-ге місце у світі за кількістю доларових мільярдерів (після США);
• 2-ге місце у світі за поширенням підроблених ліків (після Китаю);
• 2-ге місце в Європі за кількістю самогубств на душу населення (після Литви);
• 2-ге місце у світі за кількістю вбивств на душу населення (після Колумбії);
• 2-ге місце у світі за числом журналістів, убитих за останні десять років;
• 2-ге місце у світі (після Сербії) за кількістю людей, що шукають притулку в розвинутих країнах Заходу;
• 2-ге місце у світі за рівнем бюрократії;
• 2-ге місце у світі за кількістю в’язнів на 1000 чоловік (після США);
• 2-ге місце у світі серед країн-поширювачів спаму;
• 3-тє місце у світі за поширенням дитячої порнографії;
• 3-тє місце у світі за кількістю тоталітарних сект;
• 3-тє місце у світі за кількістю абонентів сотового зв’язку;
• 3-тє місце у світі за викраденням машин.
І хто винен, що при таких багатствах народ цієї країни живе в злиднях і приниженнях? Влада, яка дозволяє розкрадати ці багатства і сама бере участь в розкраданні? Народ, який дозволяє так ставитися до себе? Де таке бачено, що двадцять три мільйони жителів країни зі ста сорока живуть за межею злиднів? Державний службовець Ігор Іванович також живе за межею, але з іншого боку. Його доход 5.000.000 (п’ять мільйонів!) рублів на день (на день!) більший, ніж сімсот громадян по інший бік межі отримують за місяць. При цьому держава, щоб не розоряти Ігора Івановича занадто вже, оплачує його квартиру й окремо дає гроші на утримання до двадцятитрилітнього віку його дітей.
Я давно змирився з думкою, що справедливості ніде немає і бути не може, але нормальне людське суспільство не може не рахуватися зі стремлінням до неї. Тому справедливості нема, але для того, щоб суспільство мирилося з цим, несправедливість не має бути разючою і занадто кидатися в очі. Радянський режим 70 років проіснував крім усього на тому, що підтримував у суспільстві ілюзію рівності. Рівності в скромності умов побуту і споживання. Більшість радянських людей були приблизно рівні, живучи на порівняно скромну зарплату, в вельми тіснуватих житлових умовах, довгий час у комунальних квартирах (одна родина – одна кімната) і вищі зарплати не сильно переважали нижчі.
У середині п’ятдесятих років партія вирішила поліпшити житлові умови народу. Розпочалося масове будівництво дешевих будинків. Багато людей переселялися в окремі квартири, але й тут для більшості дотримувалися відносної рівності. Кожна людина мала право на певну кількість метрів і для більшості перевищення цієї норми було неможливим. Але, ясна річ, була категорія людей найбільш поцінованих державою. Представники вищої партійної номенклатури, державні чиновники, багатозіркові генерали, діячі мистецтва, котрі особливо відзначилися в прямих послугах державі, вчені з допуском до державних секретів, які особливо охоронялися. Ці користувалися благами, недосяжними усій решті громадян, але і їх привілеї, по-перше, приховувалися, а по-друге, здаються нікчемними в порівнянні з тими, хто наближений сьогодні до Першої особи. Для цих жодних обмежень немає. Вони можуть володіти і володіють віллами, палацами, яхтами і ще чортзна чим, п’ють вина ціною по декілька тисяч доларів за пляшку, тратять мільйони на свої дні народження, запрошуючи західних, а хто бідніш, вітчизняних суперзірок, і роблять це практично не ховаючись і нічого не боячись, а народ дивиться на це, терпить і охоче відволікається на якісь радощі на кшталт спортивних свят і захоплення чужих територій. Але чи буде він терпіти до нескінченності – питання, яке мусить бодай трохи турбувати наших правителів. Народ наш довірливий і терплячий, але колись таки розплющить він очі, погляне, що з ним витворяють, прокинеться, сповнений сил, і тоді… що він зробить тоді? 90 відсотків підтримують сучасний режим, вірять в нього, не зважаючи ні на що, але режим даремно вважає їх своєю надійною опорою.