Малиновий пелікан
- Автор: Войнович Владимир Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7173-6, 978-966-03-7521-5
- Переводчик: Михаил Каменюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Малиновий пелікан». Краткое содержание книги:
Цікаво, що претендуючи на репутацію відчайдушного правдолюбця і навіть страждальця за правду, Семигуділов умудрився про кожного з пережитих ним радянських і російських вождів, розпочинаючи з Хрущова, сказати під час їхнього правління щось їм особливо улесливе, а після казав щось протилежне. Але ні до кого так не підлещувався, як до нашого нинішнього. Ось і зараз, коли я віз свого кліща, він, переходячи від однієї теми до іншої, запропонував звернути увагу на те, що Перша особа мислить і діє якимсь недоступним нам чином, приймає рішення завжди несподівані, парадоксальні, що викликають у нас сумніви, недовіру і відторгнення, а потім виявляються єдино правильними. Його можна порівняти з якимсь із видатних шахових гросмейстерів. Він робить ходи, що вкидають середнього шахіста в шок, а потім – раз-два і мат. І буря оплесків.
– Нашому розумінню, – каже Семигуділов про уславленого ним гросмейстера, – цілковито недоступний хід його думок і логіка його дій, бо він не просто людина і не просто навіть велика людина, можливо, він навіть взагалі не людина, а дещо більше, вища істота, місія якої керувати не лише нами, але, можливо, усім людством і навіть більше: усім тваринним світом.
Ось до чого додумався! Місце керівника людством, тваринним світом і всією рештою зайнято Господом-Богом, який свою посаду, здається, поки що не збирається нікому уступати (ось вже де немає жодної демократії!), це, звісно, подумки заперечую. Але якби Тимоха на цьому зупинився. Так ні ж…
– Ми, – повідомляє він, поринувши в стан надзвичайного збудження, – уявляємо його собі як чиновника, який сидить у Кремлі, приймає міністрів, вручає нагороди, і думаємо, що для нього це щось важливе. А для нього це лише дрібна рутинна робота, що відволікає його від істинно грандіозного і несусвітнього, що не піддається людському розуму. Ви ще побачите, ви ще пересвідчитесь, як зів’ється він, як він підніметься гірським орлом до незвичайних висот, як розправить свої могутні крила, і весь світ, все людство, задерши голови, спрямує на нього свій захоплений погляд.
– Яка маячня! – не стримався я і вигукнув.
– Що? – стурбовано перепитала Зінуля. – Вам здається, що ви марите?
– Ні, мені здається, що він марить.
– Так, – сказала Зінуля, – це буває.
– Що буває? – стривожено запитала Варвара.
– Буває так, що людині в маренні видається, що марить не вона, а всі решта.
Я хотів рішуче заперечити. Але потім подумав, а можливо, вона має слушність. Адже мені, я мушу зізнатися, часто, дуже часто здається маренням усе, що я бачу довкола себе. Маренням здаються промови перших осіб держави, депутатів, церковних ієрархів, прокурорів, суддів, рядових громадян, багато ідей, законів, судових вироків здаються мені прийнятими людьми, що знаходяться в стані неосудності. Раніше подібне сприйняття світу не здавалось мені таким, що виходить за норму, а тепер я раптом подумав: якщо світ мені здається божевільним, то, можливо, справа не у світі, а все ж таки в мені? Весь світ збожеволів, а я нормальний, це, мабуть, кожному божевільному так здається. І все ж таки… Коли я чую похвальбу, що ллється зі всіх сторін на нашого Перодера, мені чомусь згадується колись прочитане про Гаррі Трумена. Коли він у 1945 році став президентом, якийсь його друг сказав: «Гаррі, тепер, коли ти досяг вищої точки у своїй кар’єрі, дуже багато людей знайдуть в тобі різні достоїнства, яких раніше не знаходили. З дня на день вони казатимуть тобі, що ти найрозумніший, найталановитіший, краще за всіх тямиш у всіх питаннях і взагалі геній. Але ми ж то з тобою знаємо, що це не так».
Цей текст я оправив би у золоту рамку і повісив би в кабінетах правителів постреволюційної Росії, котрі усі, кому щастило на вершині влади протриматися бодай десяток літ, неодмінно захворювали манією величності й уявляли собі, що без них Росія не може існувати. Може існувати без них. Але може і при них, займаючи у світі відповідне місце. Щоби дізнатися, яке саме, я відкрив свій айпед і знайшов у ньому такий текст: