Богун [calibre 5.41.0]

…Честь – це така річ, яку собі можеш відібрати тільки ти сам. І скільки коштувала його родова честь тут, в цій вежі? Чого були варті тепер слова його батька?

На сходах, що вели до найнижчого рівня льохів, роздалися кроки. Француз затремтів, перехрестився і почав молитися. Дуже скоро блиск полум'я розсвітив камеру, а в проході за решіткою встали збройні слуги.

- Пане француз, - сказав вахмістр служби старости, - teatrum готовий. Ідіть з нами, і не треба боятися. Кат найкращий, з самісінького Бєча прибули, труну вам з доброї соснини збили – по два гроші за дошку. Похорон братський37 буде, з ксьондзом та корогвами, так що і воєводі кращого не бажати. Радні прийняли рішення, що ж воно честь для міста – француза, іноземця поховати. Так що ідіть за нами до каплиці, бо ж навіщо час марнувати.

Дантез не знав, що діялося далі. Він дозволив себе вести, тягнути, інколи навіть волокти. Під кінець впав на коліна перед хрестом. Ксьондз поблагословив його, заспокоював, сунув в долоню чотки; Дантез його не слухав. Руки у нього тремтіли, зуби цокали, а тілом стрясали конвульсії. Гайдуки відступили, залишили його одного під олтарем, дали трохи часу на останнє поєднання з Богом. Француз мовчав. Молитися він не міг… Слова не проходили крізь горло.

Раптом хтось опустився поряд на коліна, осінив себе знаком хреста.

- Шевальє Дантезе, ви мене чуєте?

Поряд стояв на колінах молодий, чорноволосий шляхтич у ярко-червоному жупані.

- Не знаю, чи ваша милість мене впізнає. Ми спотикалися там, на дорозі, біля карети. Це я впіймав мил'с'даря і до міста доставив. Марек Собеський38, гербу Яніна, красноставський староста.

Дантез на те нічого не промовив.

- Хотів я просити у милостивого кавалера пробачити мене. Я їду на війну з козаками… Не знаю, що мені писане. Не знаю, де ми зустрінемося: чи то в небі, чи то в пеклі, тому б хотів, щоб пан не ховав до мене урази в годину власної смерті.

- Пробачаю, - глухо сказав Бертран. – Але й взиваю тебе, мил'с'дар старосто, на вічний суд Божий, який вже навічно вирішить, чим направду я завинив.

- Я знаю твої ранішні вчинки, пане кавалере. І я знаю, що ти того не зробив.

Дантез подивився на хрест з Божою Мукою і холодно всміхнувся.

- Тоді, ваша милість нехай іде до старости і переконай його, що він безпідставно осудив мене на втрату життя.

- Я вже говорив з ним. На жаль, та жінка, на яку ти, нібито, напав, свого звинувачення не відвела. Її голос перед міським судом значить більше за мій. І у мене немає жодних доказів для твого захисту.

- Тоді подивись, як я затанцюю на стрічку. І нехай твоє сумління залишиться спокійним.

Собеський на це нічого не відповів. Він знову перехрестився і піднявся. Позаду роздалися кроки. Гайдуки взяли Бертрана під руки. Француз рвонувся, побачивши, що йому несуть білу полотняну сорочку без коміру.

- Пане французе, - тихо сказав вахмістр. – Кому в дорогу, тому час.