Світло Парижа

Я віднесла валізу нагору й поставила в мою колишню спальню, спостерігаючи, як Шарон знов щось занотовувала, коли я це робила. Імовірно, ретельно записувала: «Мадлен слід прибрати свою валізу, а не лишати на підлозі».

— Можна піднятися на горище? — спитала Шарон.

— Там не прибрано, — відповіла мати. Вона потягнула за ручку дверей, але ті набрякли від тепла й не відчинялися.

— Дай я, — втрутилася я. Потягнула дужче, і двері з грюкотом відчинилися, застогнавши, немов висловили своє незадоволення. Назовні вирвався запах плісняви й задухи. — Ходімо, — сказала я, наче керувала пограбуванням банку.

Сходи були такими вузькими, що доводилося йти на п'ятах, бо тільки вони вміщувалися на сходинці. Коли була маленькою, горище було моїм улюбленим місцем у будинку, простором для пошуку багатьох таємниць і створення сотень історій. Вішак для суконь, на якому у целофанових мішках висів старий мамин одяг, у тому числі її весільна сукня, делікатно жовкнучи в мовчанні, а також чимало старомодного одягу, у який я могла вбиратися годинами. Ящики і скрині з уламками родинного корабля, загадкові предмети минулих часів: виделки для креветок, сільниці, рулони промокального паперу, воскові печатки з монограмами, купи світлин незнайомих предків, випадковий уламок розбитої прикраси, який, зазвичай, засовувала у волосся, — і коли я спускалася до обіду, у мене був такий вигляд, наче на моїй голові сорока щойно збудувала своє яскраве гніздо.

— Можемо виставити його як ігрову кімнату, — запропонувала Шарон, здолавши останню сходинку і ніби почувши мої спогади. Могла уявити її думки: вишикувані біля стін ящики з іграшками, рожевий пластмасовий замок, трохи заплямований килим. І мені захотілося захистити простоту горища. Воно завжди було для мене ігровою кімнатою зі старою рипучою дерев'яною підлогою, запорошеними коробками від капелюхів і скринями. Поки мати й Шарон обговорювали кондиціонери й меблі від «Pottery Barn»[24], я сіла біля одного з вікон і дивилася на двір, де проводила стільки вечорів, коли була маленькою. Не могла пригадати, чи було колись так тепло, але зараз було саме так, піт укривав чоло, і я підняла руку, щоб його витерти.

У сусідньому ресторані було відчинено на час ланчу. Я бачила людей, що сиділи на ганку, туди-сюди сновигали офіціанти. Двір довкола було перетворено на вузенькі стежки між грядками, аби зручніше було ходити. Був лише початок сезону, але там уже росли овочі, поруч з грядкою з помідорами я бачила грядку зелені поблизу протилежного паркану, ряди полуниць, стебла гарбуза, що вилізали за грядки. А поруч рівні ряди латуку, що розцвітали, як весільні букети. У животі в мене забурчало. Незабаром піду туди обідати. Ніколи не належала до тих, у кого апетит зменшується під тиском стресу або смутку. Навпаки, кількість з'їдених хрумких печив зростала прямо пропорційно емоційному сум'яттю.