Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.
- Автор: Кіндратенко А. М.
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.». Краткое содержание книги:
Загальноприйняте уявлення про гунів як про кочові азійські орди, що прийшли в Русь-Україну з Азії, яке подається в монографіях, підручниках та посібниках, є безпідставним наслідком фантазії на історичну тему, не грунтується ні на яких археологічних, етнографічних, лінгвістичних чи історичних даних, і має бути відхилене як хибне
"Після такого сумного закінчення битви наші відійшли в Маркіанополь, що стояв недалеко. Готи без будь-якого зовнішнього тиску засіли у своєму таборі й протягом семи днів не насмілювались ні вийти, ні потикатися звідти. Тому наші війська, скориставшись цим зручним випадком, заперли в міжгір'ях Генімонта величезні зграї інших варварів, спорудивши високі вали. Розраховували, звичайно, що величезні полчища цих шкідливих ворогів, будучи запертими між Істром та пустищами й не знаходячи ніяких виходів, загинуть від голоду, бо всі життєві припаси були звезені в укріплені міста, з яких вони не намагалися доси жодного обложити внаслідок свого повного невміння в цього роду заходах" [1,31.8.1].
"Після неодноразових спроб, які були відбиті сильним спротивом наших, що засіли на високих місцях, вони опинилися в край складному становищі й закликали до себе шайки гунів та аланів, спокусивши їх сподіванням на величезну здобич" [1,31.8.4].
Після страшного розгрому римлян та загибелі імператора Валента (378 р.) готи спробували взяти приступом Адріанополь. І ось що з цього вийшло:
"На світанку наступного дня переможці, як дикі звірі, яких розпалив смак крови, рушили щільними натовпами до Адріанополя, їх збуджували порожні сподівання взяти місто, і вони були цілком переконані, що в цьому їм поталанить. Вони знали від перебіжчиків, що там, як в сильній фортеці, знаходились найзнатніші сановники й були заховані знаки імператорського сану та скарбниця Валента.
Щоб не дати послабнути загальному збудженню, вони вже на четвертий день оточили місто з усіх боків, і почалась жорстока битва. Обложники з природженою дикістю зухвало кидалися на вірну загибель, а обложені зі свого боку виявляли всі свої сили та всю хоробрість в обороні" [1.,.31.15.23].
"Провідники готів, збуджені полум'яним бажанням заволодіти багатствами, що їх неправими шляхами здобув Валент, ставали самі в перші лави, а інші приєднувались до них у гордій свідомости, що вони в небезпеках порівнялися з начальниками. Багато які падали, смертельно поранені, роздавлені величезною вагою або з пробитими грудьми, інші несли драбини і з усіх боків намагалися лізти на стіни, але на них, як по крутосхилу, падали каміння, шматки колон, цілі блоки й засипали їх. Жахливий вигляд крови не діяв на варварів, що дійшли до шаленства, і до самого вечора вони виявляли ту ж дику хоробрість...Але справа йшла без будь-якого плану, наскоками, в окремих загонах, що було свідоцтвом повної розгублености. Коли день схилився до вечора, всі повернулись у зневірі в свої намети, попрікаючи один одного в безглуздому безумстві за те, що всупереч порадам Фрітігерна, вирішили піти на жахи штурму" [1,31.15.13-15].
"Тоді прийнялися вони оглядати рани та лікувати їх своїми народними засобами; це зайняло всю ніч, не довгу, правда, в цю пору року. Коли почався день, вони стали обговорювати на різний лад, куди їм направитись. Після довгих пожвавлених суперечок вирішили, нарешті, захопити Перінф, а потім й інші багаті міста. Повідомлення про це вони отримали від перебіжчиків, які знали не лише те, що є в містах, але навіть і в середині кожного будинку. Згідно цьому рішенню, яке було визнано таким, що обіцяє вигоди, вони повільно направились вперед, не зустрічаючи ніякого опору, і робили на всьому шляху грабунки та пожежі" [1,31.16.1].
"А до готів приєднувались войовничі і хоробрі гуни та алани, загартовані в бойових трудах. Приманкою величезної здобичі домігся цього союзу спритний Фрітігерн. Розбивши табір біля Перінфа, вони, пам'ятаючи попередні втрати, не насмілились, одначе, ні підійти до міста, ні намагатися взяти його, проте широку та плодоносну область навколо цього міста вони розграбували дотла, перебивши або взявши в полон сільське населення" [1,31.16.3].
Добре обчистивши околиці Перінфа, готи посунули на Константинополь, "незчисленні скарби якого збуджували їхні грабіжницькі інстинкти". Але оборонні споруди міста зломили їхнє зухвальство, вони пішли звідти й розсіялись по північних провінціях, дійшовши аж до Юлієвих Альп, які в давнину називались Венетськими.
Отже, не зважаючи на значну перевагу, жодного міста готам взяти не вдалось внаслідок невміння вести правильну облогу. І це при тому, що вони були осілим народом, мали піше військо і часто ходили в грабіжницькі походи. Як же могли гуни-кочівники, які не злазили з коней і не мали піших загонів, брати міста-фортеці Боспорського царства? Виходячи з концепції, що гуни — то кочовики, які прийшли десь із-за Волги, на поставлене питання відповідь дати неможливо. Гунологи її й не дають, вони його обминають, як і безліч інших, що не вкладаються в їхню "концепцію".