Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
— Ет, хіба добереш, що воно й до чого на цьому світі,— врешті озвався він.
Сем промовив це, як справжній філософ, із притиском на «цьому»,— так, наче він бачив хтозна-скільки різних світів і дійшов такого висновку після належних роздумів.
— А я, бач, був певен, що хазяйка ладна весь світ обшукати, аби тільки знайти нашу Ліззі,— замислено додав він.
— Воно-то так,— сказав Енді.— Та невже ти не бачиш нічого далі свого носа, чорний ти недотепо? Хазяйка ж не хоче, щоб той містер Гейлі забрав у Ліззі її хлопчиська,— ось у чому штука!
— Овва! — вигукнув Сем тим особливим тоном, що його може уявити собі лише той, хто чув, як розмовляють негри.
— Слухай-но, що я тобі ще скажу,— знову заговорив Енді.— Ішов би ти вже по коні, та хутчій, бо я оце чув, як хазяйка про тебе питалася. А ти стовбичиш тут і розпатякуєш.
Сема враз наче вітром з місця змело, і незабаром він тріумфально в’їхав на подвір’я, щодуху поганяючи Вілла й Джеррі. Підлетівши чвалом до конов’язі, він на всьому скаку плигонув на землю і рвучко спинив коней, так що аж курява знялася. Прив’язаний там-таки кінь Гейлі, молодий гарячий жеребчик, злякано стенувся і напнув повід.
— Еге, то ти полохливий? — мовив Сем, і на його чорному обличчі з’явилася чудна, недобра усмішка.— Ну стривай, ось я тебе погамую.
Над конов’яззю широко розкинув свої віти величезний бук,земля довкола була всіяна його колючими трикутними горішками. Взявши один такий горішок, Сем підступив до жеребчика й почав заспокійливо гладити його та плескати по шиї. Вдаючи, ніби поправляє сідло, він непомітно підсунув під нього колючий горішок, і тепер досить було злегенька натиснути на сідло, щоб завдати болю чутливій тварині, не лишивши, проте, жодного помітного сліду чи подряпини.
— Отак! — сказав він, зводячи очі вгору і самовдоволено посміхаючись.— Тепер усе гаразд!
В ту ж мить на балконі з’явилася місіс Шелбі й знаком поманила його до себе. Сем рушив до неї з добре обміркованим наміром бути чемним та догідливим — точнісінько мов якийсь претендент на вільну посаду при королівському дворі чи в Білому домі К
— Де це ти так довго барився, Семе? Я ж посилала Енді поквапити тебе.
— Та що ви, пані! — озвався Сем.—Хіба ж їх отак враз і зловиш, ті коні! Вони ж забігли чортзна-куди, аж на нижнє пасовисько.
— Семе, скільки разів я тобі казала не згадувати за кожним словом чорта! Це недобре!
— От лихо! Геть-чисто забув. Більше не згадуватиму, хай йому чорт!
— Та ось же ти знову сказав «чорт»!
— Хіба? чорт... Цебто я ж зовсім не хотів.,,
— Треба бути уважнішим, Семе.
— Ось нехай я трохи віддихаюсь, пані, то вже говоритиму все як слід. Буду страх який поважний.
— А тепер, Семе, ти поїдеш з містером Гейлі, покажеш йому дорогу і щось там допоможеш. Бережи коней, Семе. Ти ж знаєш, Джеррі трохи накульгує ще від минулого тижня. То не дуже їх натужуй. Останні слова місіс Шелбі проказала, стишивши голос і дуже промовисто.
— За мене будьте певні! — вигукнув Сем, значливо зводячи очі вгору.— Та хай мене чорти... Ой! Я незумисне!..— раптом схаменувся він з таким кумедним виразом обличчя, що господиня мимохіть засміялася.— Я кажу, пані, за коней можете не турбуватись.
— Слухай, Енді,— мовив Сем, повернувшись до конов’язі під крислатим буком,— я нітрохи не здивувався б, якби коник отого пана зненацька почав вихати, тільки-но пан сяде в сідло. Ти ж знаєш, кінь — худобина норовлива! — І Сем лукаво тицьнув Енді в бік.
— Атож! — озвався Енді, вмить усе збагнувши.
1 Резиденція і канцелярія президента США у Вашингтоні.
— Бачиш Енді, хазяйка хоче вигадати на часі, це й дурневі видно. Ну, то я їй трохи допоможу. Щоб ти знав: якби всі оці коні ненароком забігли аж ген до отого гайка» то пан, мабуть, вирушив би не так уже й скоро.
Енді гмукнув.
— Бачиш, Енді,— провадив далі Сем,— а коли й справді вийде так, що кінь того пана Гейлі раптом заноровиться, нам з тобою треба йому помогти. То ми вже йому поможемо, будь певен!
І Сем з Енді позакидали голови і зайшлися нестримним сміхом, приляскуючи пальцями й дриґаючи ногами в буйному захваті.
В цей час на веранді з’явився Гейлі. Випивши кілька чашок доброї кави, він трохи заспокоївся, навіть полагіднів і тепер був усміхнений та балакучий. Сем і Енді схопили в’язки пальмового листя, що правили їм за брилі, і гайнули до коней, «помагати панові».
Пальмове листя в Сема на голові геть розшарпалось по краях і втратило будь-яку подібність до крисів бриля. Гострі кінці його зухвало стриміли на всі боки, і це надавало Семові незалежного та войовничого вигляду, як ото в тубільних вождів на островах Фіджі1. Зате на брилі Енді ніяких крис зовсім не було, отож він хвацько наплюснув на себе куцого наголовка і дуже вдоволено озирнувся навколо, ніби хотів сказати: «А що, хіба поганий бриль?»