Смішні оповідки
- Автор: Абу-ль-Фарадж
- Язык: украинский
- Переводчик: Євген Варда
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Смішні оповідки». Краткое содержание книги:
268. Анушірванова логіка
Анушірван казав своїм придворним:
— Бездіяльність породжує надмірну хіть, а та — зло і розбещеність.
Тому він своїм придворцям давав побільше роботи.
269. Заповіт
Помираючи, шах повчав свого сина:
— Не давай воїнам забагато грошей, бо вони зледашіють і, розбагатівши, зможуть покинути тебе. А якщо платитимеш в міру, то вони весь час сподіватимуться більшого і служитимуть тобі охочіше.
270. Не роби зла
Хосров казав:
— Не роби зла тому, з ким тобі ще доведеться мати справу.
271. Будувати важче, ніж руйнувати
Якось у Бузурджміхра запитали:
— Чому друзі легко зраджують, а вороги мало коли стають друзями?
Він відповів:
— Збудувати палац важче, ніж його зруйнувати, вазу виготовити важче, ніж розбити, а гроші важче нажити, ніж прогуляти.
272. Що коли гарне
Бузурджміхр ще казав:
— Квіти гарні в місяці ніссяні21, їхні плоди — в місяці тешрі22, а дівоча краса і юнацька сила та мужність — в усі пори року.
273. Мудре бажання
Царя запитали:
— У кого б ти волів бачити великий розум?
Цар відповів:
— У своїх ворогів. Розумний, задумавши лихе, мало коли наважується його чинити. А дурень, що йому на думку спаде, те й робить.
274. Чотири розради
Коли цар звелів кинути Бузурджміхра до в'язниці, друзі його запитали:
— Чим ти можеш розрадити своє горе?
Бузурджміхр відповів:
— Чотирма мудрими думками. Перша: те, що мені припало, визначене долею, а долі не минеш. Друга: коли ці страждання і понад мої сили, то мені все одно залишається тільки терпіти і перемогти їх. Третя: мені сталося нещастя, але воно могло бути ще більше. Четверта: може, порятунок уже за дверима, а я про це ще нічого не знаю.
275. Способи правління
Цар, завоювавши якийсь край, так наставляв свого намісника в ньому:
— Будь друг людям добрим і справедливим, тиран — лихим, а до решти застосовуй закон.
276. Єдиний гідний муж
Бузурджміхр дуже розгнівив царя, і той його повісив.
Коли про це довідалася царська дочка, вона вибігла з дому і з непокритою головою проминула натовп чоловіків, що здивовано дивилися на неї. Але біля повішеного Бузурджміхра вона покрила собі голову.
Цар вельми зчудувався і запитав, чому вона так учинила.
Дівчина відповіла:
— Серед усіх чоловіків твого царства він єдиний гідний муж.
277. Щасливе місто
Шапур-шах23 говорив:
— Лише те місто можна вважати за велике й щасливе, де цар звитяжний, судді справедливі, ринки багаті, лікарі вдатні, а ріка повновода.
278. Дивна вдача людська
Бузурджміхр казав:
— Дивне життя. Людина звичайно байдужа до того, хто її любить, і палає пристрастю до того, хто її ненавидить.
279. Хто досконалий
У Бузурджміхра запитали:
— Кого можна вважати за досконалого?
— Того, хто несмертельний,— відповів він.
Він мав на увазі бога.
280. За що йому платять
Дружина про щось запитала Бузурджміхра, а він не спромігся їй відповісти. Тоді вона сказала:
— Ти головний радник нашого правителя. Якщо ти не годен відповісти на таке просте запитання, то за що він тобі гроші платить?
Бузурджміхр відказав:
— Правитель мені платить лише за те, що я знаю. Якби він платив мені за те, чого я не знаю, то не вистачило б скарбниць усіх правителів на землі.
281. Хто чого потребує
Мудрець казав так:
— I до найслухнянішого коня треба батога, і найскромнішій жінці треба чоловіка, і найрозумнішому мужеві — поради інших.
282. Переконливий доказ
Коли помер один правитель, мудрець сказав:
— Учора він багато говорив, але сьогоднішній його доказ переконливіший.
283. Що треба серцю
Інший мудрець навчав:
— Серце потребує розуму, як тіло їжі.
284. Доля і заслуги
Якось філософ казав:
— Доля не завжди відповідає заслугам і здібностям людей. Часто дурні досягають успіхів, а мудрих спіткає невдача.
285. Вибирай придворців
Арташір казав правителю:
— Бери за придворців тільки гідних людей, аби негідні поганими вчинками не сплямили твого імені.
286. Хосров і низькорослий
Правитель Хосров проїздив зі своїм почтом вулицями столиці.
Раптом до нього підбіг маленький чоловік і з плачем став жалітися на якогось кривдника. Але Хосров одвернувся від нього, не захотівши дослухати нещасного.
Придворці здивувалися і запитали, чому він так учинив.
Хосров відповів:
— Низькорослі люди нечесні, та й ніхто таких не кривдить.
Коли скаржник це почув, то ще дужче заплакав і звернувся до Хосрова: