Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга [Naksitrallid. Teine raamat - uk]

Муфтик незграбно схилився над мискою, до якої він майже не доторкнувся.

— Ні, навпаки, — сказав він. — Варення чудове. Даруйте, будь ласка, але я поринув у свої думки і геть-чисто забув про нього.

— Напевне, дуже солодкі ці твої думки, якщо в них можна поринати, замість того щоб їсти варення, — підпустив шпильку Півчеревичок.

— А про що ти, мізинчику, все-таки думав? — спитала господиня у Муфтика, не звертаючи уваги на Півчеревичкові кпини.

— У мене таке відчуття, що я вас десь бачив, — сказав Муфтик, ніяковіючи ще дужче. — Та коли і де? Ніяк не можу пригадати.

Молодичка, сумніваючись, похитала головою.

— Але тебе я бачу вперше в житті, — переконано мовила вона. — Навряд чи й ти міг десь мене бачити.

— А може, ваше фото друкувалося в газеті чи журналі? — доскіпувався Муфтик. — Хоч я й не дуже стежу за періодикою, одначе то цілком ймовірно.

— Ні, ні, — розсміялася на це молода господиня. — Такого, далебі, не було. Мій портрет ніде не друкувався, і по телебаченню я теж не виступала. Ти, безумовно, з кимось мене сплутав.

Але Муфтик наполягав на своєму.

— Та вас неможливо ні з ким сплутати, — сказав він. — З вашої ласки, я ще трохи подумаю.

Та цієї миті Мохобородько бовкнув:

— Що тут думати! Медальйон! — вигукнув Муфтик. — Медальйон! Ну, звичайно, медальйон!

Він вибіг з-за столу й кинувся у двері, щоб узяти в машині знайдений в сорочій скарбниці медальйон.

Молода господиня пильно глянула на Мохобородька.

— Про який медальйон ви говорите? — серйозно запитала вона.