Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга [Naksitrallid. Teine raamat - uk]

— Поїдьмо через нього, — запропонував Півчеревичок. — Таке запашне село у будь-якому випадку має, хай і невеличку, але цікавинку.

Муфтик скоро виїхав на битий шлях, що вів до села.

Невдовзі вони вже котили повз перші хати. Собаки здійняли гавкіт і метнулися до фургончика, та вмить угамувалися, коли Мохобородько висунувся з вікна й приязно їм підморгнув. Смачний дух у селі вчувався ще дужче, і друзів аж охопила приємна млість.

— Погляньте, — Мохобородько показав пальцем на осиний рій, що кружеляв попереду на одному й тому ж місці. — Чи не привабив і ос цей же солодкий дух?

— Неодмінно, — кивнув Півчеревичок. — Оси — страшенні ласухи.

Муфтик поїхав у напрямку осиного рою і наблизився до оселі, звідки линули солодкі пахощі.

— Дивовижний збіг! — ошелешено вигукнув Мохобородько. — Адже тут живе та сама молода господиня, яка дала мені свіжих вершків для Рудольфа!

Півчеревичок пожвавішав.

— У такому випадку ми неодмінно завітаємо сюди, — рішуче сказав він. — Адже неввічливо обминати знайомих.

— Що ж, зайдемо, — погодився Муфтик і натиснув на гальма. — Ми, скажімо, попрохаємо води.

— Або й того, запахущого, — запропонував Півчеревичок. — Хоч покуштувати.

Вони ступили на подвір’я, і пахощі геть заполонили їх.

Молода господиня зустріла трійцю на ґанку — мабуть, помітила їх у вікно. Жінка була у фартушку. А той — у варенні! Лише тепер чоловічки збагнули, звідки оці апетитні пахощі. Ясно — у молоденької господині вариться суничне варення!

— Доброго ранку і добрих ягід! — сказав Мохобородько. — Проїздили мимо й вирішили завітати на хвильку.

— Авжеж, — додав Півчеревичок. — Знайшли вас по запаху.

— Мене звати Муфтик, — відрекомендувався Муфтик і незграбно вклонився.

— Дуже приємно, — всміхнулася молоденька господиня. — Отже, цього разу ви втрьох завітали до мене.

— Так, утрьох, — ствердив Півчеревичок. — От надумали і зайшли.

Господиня запросила гостей у дім і повела на кухню, де на плиті спокусливо булькотіло в казанках суничне варення.

— Може, покуштуєте свіжого варення? — привітно спитала вона.

Півчеревичок одразу закивав.

— Од такого запрошення негоже відмовлятися, хоча б із ввічливості, — відказав він. — Я залюбки з’їв би мисочку або дві.

Друзі повсідалися рядком за стіл, і молода господиня поставила перед кожним по повній мисочці запашного суничного варення. А сама пішла до плити — збирати шумовиння.

— Як поживає твій хворий друг? — запитала вона Мохобородька.

— Вже одужав, — пробурмотів той і якомога швидше сунув до рота повну ложку варення.

Розповідати про хворого товариша йому аж ніяк зараз не хотілося.

— Схоже, в цьому році рясно вродили ягоди, — привітно мовив Півчеревичок. — Гарне сухе літо, і лиш коли-неколи дощик.

Молода господиня помітила, що Півчеревичкова мисочка спорожніла, і насипала ще.

— А ти? — здивовано обернулася вона до Муфтика. — Чому ти так мало їси? Чи тобі не смакує варення?