Зуби дракона [Мал. А. Іовлєва]

Він не витрачав на них надміру багато енергії. Розумний і самолюбний, Чарлз Бертон поставив собі на меті досягти професорського звання і вперто добивався цього. Коханка могла зачекати, доки Чарлі складе екзамени, — нічого їй не зробиться, пристраснішою буде!

Але коханка не хотіла чекати, якщо Чарлі звільнявся, їй хотілося до ресторану, до театру, до благословенної Ніцци, — не лікуватися, боронь боже, а просто, щоб на цьому найфешенебельнішому курорті Європи показати себе і подивитися на інших.

І на все це були потрібні гроші. Великі гроші! А Чарлі, мов жебрак, був змушений канючити їх у скнари Бівербрука.

Та все було б добре, коли б Чарлі Бертон не закохався по-справжньому. Довгий час він баламутив голови жінкам, навіть не знаючи, що таке любов, але на двадцять сьомому році життя зустрів жінку, яка скрутила його, підкорила і повела за собою, не питаючи про згоду.

Агні командувала, вимагала, і Чарлі Бертон виконував усі її примхи. Інколи він приходив до тями, намагався влаштувати бунт проти самого себе, але одразу ж капітулював, доходячи висновку, що така, певне, доля всіх Бертонів: закохуватися в бездарних співачок, яким, крім блискучої вроди, нічого не дано.

Агні заманулося мати власний автомобіль. Вона, певне, вважала, що син професора і вихованець лорда може цілком вільно подарувати їй таку «дрібничку». Чарлі не спромігся відмовити… і вирішив «позичити» гроші у Бівербрука.

Лорд був скупий, але водночас по-аристократичному недбайливий. На його думку, міцні двері й віконниці, високі мури та люті пси на подвір’ї робили особняк неприступним для злодіїв. Замкнувши сейф і поклавши ключі до шухляди, він вважав свої капітали в цілковитій безпеці. Отже, досить тільки нишком взяти ключі, і…

І коли Чарлі Бертон глупої ночі відімкнув сейф та почав напихати кишені пачками грошей, тихо одчинилися двері, і на порозі стаз лорд Бівербрук, — в нічній сорочці, капцях на босу ногу, з свічкою в одній руці і пістолетом в другій.

— Стій!.. Руки вгору!.. — вигукнув він, якщо можна назвати вигуком страшний, хрипкий шепіт, що вирвався з його грудей.

Для Чарлі цей голос пролунав як громовий заклик ієрихонської труби.

«Кінець! — блиснула думка. — Кінець мріям, коханню, життю!»

Він бачив тільки спрямоване на нього дуло пістолета. Ще одна мить — і вилетить звідти смертоносна куля.

Як звір, кинувся Чарлі Бертон на Бівербрука. Свічка згасла. Пістолет брязнув на підлогу. А що було в наступні кілька секунд — Чарлі не запам’ятав. В усякому разі, старий пручався, хрипів, намагався щось крикнути, а по тім зів’яв, замовк і більше не рухався.

Чарлі Бертон зрозумів: він забив людину!.. Це було так страшно, що йому на мить захотілося завити, — тоскно, по-вовчому. Він заметався по кімнаті, бажаючи втекти звідси, — куди завгодно, світ за очі, аби врятувати своє життя, уникнути неминучої кари, — але тільки натикався на різні предмети і шаленів, близький до божевілля.