Зуби дракона [Мал. А. Іовлєва]

Розділ VI

БЕЗ КЕРМА І БЕЗ ВІТРИЛА

Ні, Чарлз Бертон не збрехав: він справді народився в сім’ї видатного англійського фізіолога, професора Кембріджського університету.

Свого батька Чарлі пам’ятав дуже невиразно. З дитячих спогадів випливав великий напівтемний кабінет з шеренгою страхітливих скелетів під стіною, масивний письмовий стіл біля вікна, мікроскоп, штативчики, слоїки з заспиртованими тваринами, а над усім цим — похилена сива голова. Коли Чарлі заходив — ця голова підводилась, зморшки на обличчі Бертона-старшого розгладжувалися, і він зустрічав хлоп’я незмінною посмішкою:

— Як ся маєте, сину?

— Дуже добре, тату.

— Ви вже поснідали?

— Так, тату.

— Чи не хочете ви, щоб я розповів щось цікаве?

— Хочу, тату.

Батько брав Чарлі на коліна і починав розповідати про тварин і комах, про грім та блискавку, — щоразу про інше, дуже цікаво й докладно. Коли б ці лекції Чарлі вислухав на кілька років пізніше — вони б дали йому велику користь. Але в той час хлоп’я ще не могло довго зосереджувати свою увагу на якомусь одному предметі. Воно починало крутитися, перебивало розповідь недоречними запитаннями, і професор замовкав. Він дивився на Чарлі сумним докірливим поглядом, і той відчував себе винним невідомо за що.

— Ви хочете піти, сину?

— Так, тату.

— Ну, то йдіть.

Чарлі прожогом вилітав з кабінету. Він побоювався батька через його несхожість на інших людей.

З матір’ю було набагато привільніше й приємніше. Вона прокидалась пізно, — дуже часто Чарлі навіть будив її, — і, ще заспана, рожева, в білому шумовинні нічної сорочки, підхоплювала сина, лоскотала, цілувала, гучно сміялась. її завжди оточували молоді красиві мужчини, навколо неї повсякчас лунали спів та сміх, і тільки з появою старого Бертона мати замовкала, тьмяніла, ставала доброчинною й нудною. Однак вона досить вправно уникала таких зустрічей.