Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
…Проте чи не час уже нам закінчити цей невеликий відступ од сумлінної розповіді про незвичайні події, що почали розгортатися навколо нової конструкції Олд-Боя? Тим більше, що розповісти нам доведеться чимало: і про працю бригади науковців з тією новою конструкцією, і про те, як ця праця багато чого змінила в особистих взаєминах наших героїв. Тому, не гаючись, повернемося до того, що відбувалося далі в лабораторії.
4. ЩО СТАЛОСЯ З СІРИМ КОТОМ
А події в ній розгорталися так.
Насамперед щось сталося з Олд-Боєм. Богдан бачив це на власні очі, бо саме йому доводилося найбільше часу провадити біля установки, в лабораторії: адже він і справді став асистентом Олд-Боя, довіреною особою, якій доручали найнепередбаченіші завдання. Сам Олд-Бой бачив тільки одне: свій генератор з інфразвуковою сиреною. Олд-Бой безнастанно закурював сигарету за сигаретою, випускав хмари диму, кидав недокурок, щоб з насолодою втягнути на повні груди повітря і сказати Богданові:
— Ти, харчосмаче нещасний, чуєш цей чудовий запах озону, яким наповнена тепер наша лабораторія? Мікрохвилі — це вони в поєднанні з високою напругою утворюють його! Дихай, Богдане, дихай: озон оздоровлює весь організм! — І раптом задумувався: чи досить надійно він ізолював інфрасирену? Адже в лабораторії на відстані від сирени ще відчувалася вібрація в пальцях руки. — Може, вкрити пористою гумою ще й мікрофон?.. Як ти гадаєш, асистенте?
І, не чекаючи на відповідь, біг до своєї установки перевіряти нову думку, яка щойно майнула йому в голові. А таких думок виникало в Олд-Боя безліч, він був просто просякнутий ними.
І ще Богдан помітив одну зміну в характері свого непосидючого друга: Олд-Бой ніби зовсім забув про карі очі й хвилясте волосся дівчини, що раніше володіла його серцем, хоч і не дуже цікавилася ним сама. Власне, їй були немов байдужі залицяння всіх — за винятком, можливо, тільки Сашка. Ну, “всіх” — це було, мабуть, занадто, бо в лабораторії, крім Сашка, працював тільки Олд-Бой… і, звісно, Богдан, який ніколи не насмілювався якось показати своє почуття до Люки. Почуття?.. Та рудий незграбний Богдан навіть у думці не наважувався так сформулювати своє ставлення до дівчини, яку він вважав неперевершеним зразком краси й чарівності. Що він був для неї? Для Люки, яка не цінувала навіть самого Олд-Боя, хоч і звала його з певною повагою Петром Микитовичем? Та ніщо! І тому Богдан тільки хмурився, коли Люка кокетувала з легковажним, на його думку, Сашком, не звертаючи уваги на Петра. Хмурився — і мовчки обіцяв собі:
“Зажди, зажди, голубе! Ось ми тобі ще покажемо!..”
А тепер? Тепер, як це не дивно, Сашко опинився осторонь. Несподівано для себе збентежений Богдан помітив, що Люка якось по-новому поглядає на Олд-Боя. Не вірячи своїм очам, він побачив учора ввечері, як Люка, збираючись іти до лабораторії опромінювати свого кролика, спинилася перед дверима. Не зауваживши запитливого погляду Богдана, що сидів за звичкою в кімнаті відпочинку, чекаючи черги, вона старанно напудрила ніс, підфарбувала помадою губи — і аж тоді увійшла. Правда, Олд-Бой не помітив нічого. Він буркнув, неохоче відходячи від генератора:
— Тільки, будь ласка, пліз, скоріше, бо мені ніколи. Треба дещо зробити в схемі. Чуєте? Отож, квіклі.
— Що, Петре Микитовичу? — здивовано перепитала Люка. — Як ви сказали? Квік… квік?
— Я сказав — квіклі, що означає — швидше. Пора б уже й вам вивчити англійську мову, їй-бо! — І пішов геть не оглядаючись.
Люка закусила губки. Богдан похитав головою: он як ми відповідаємо на явну зацікавленість дівчини!
А сьогодні ранком він помітив у руках Люки товсту книжку. Люка читала її уважно, рядок за рядком. Час од часу вона переглядала знову щойно прочитане місце.
— Що це у вас, Люко? Новий роман? — спитав Богдан. Але дівчина зашарілася, вмить згорнула книжку й вибігла з кімнати. Тільки під час обіду Богдан, крадькома зирнувши на назву книжки, з якою дівчина не розлучалася, навіть коли їла, розгледів її назву. То був підручник англійської мови для дорослих…
Це було зовсім незвичне явище. Бо така реакція на зауваження Олд-Боя не лишала підстав для сумнівів. Зміни в поведінці Люки помітив і Сашко. Тепер він приходив до лабораторії точно в призначений йому час, робив своє діло, працював біля генератора, не кажучи зайвого слова, — і виходив. На Люку він майже не дивився, а зустрічаючись із нею, був наздвичайно ввічливий — такий, що від його ввічливості ставало холодно. Цієї крижаної ввічливості не помічала тільки Люка, немов їй це було зовсім байдуже. Навіть сам Олд-Бой якось здивовано підвів очі на Богдана й тихо спитав його: