Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Четвертий вимір. Шрами на скалі
Четвертий вимір. Шрами на скалі - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Четвертий вимір. Шрами на скалі

Электронная книга - «Четвертий вимір. Шрами на скалі». Краткое содержание книги:

«Четвертий вимір» — твір, за який письменник був удостоєний Національної премії ім. Т. Шевченка, присвячений Миколі Гулаку, другу і соратнику великого Кобзаря, відомому математику, юристу, перекладачу–поліглоту, котрий володів майже двадцятьма мовами, людині, яка після ув'язнення в Шліссельбурзькій фортеці за свою діяльність у Кирило–Мефодіївському товаристві не мала права повернутися в рідну Україну.
У романі «Шрами на скалі» розповідається про останні роки Каменяра — видатного українського письменника Івана Франка, 150–ту річницю з дня народження якого відсвяткували у 2006 році.
1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 23 ... 40
Перейти на страницу:

Диліжанс зупинився в Чугуреті на лівому боці Кури. Микола Іванович спитав дорогу до Авлабару.

Авлабар, Авлабар! Хто не бував у цьому передмісті Тифліса, той не знає, що обліплене мушлями жител узвишшя над Курою, таке подібне до весільного деревця, обвішаного бубликами й калачами, любо спостерігати з Чугуретської улоговини: ніби одним зодчим створена ступінчата піраміда, увінчана на вершині вірменською базилікою, манить тебе майнути догори плоскими дахами, мов по східцях, але ти йдеш і пропадаєш навіки в сутінковому лабіринті, бо кожна вулиця — то окремий тунель і свій світ, з якого розбігаються у всі боки, наче сполохані миші з гнізда, завулки, а з них — ще вужчі стежечки між високими, аж до неба, дувалами, і всюди тобі кортить зазирнути, бо на Ціскарі красуються барвисті мануфактурні крамнички, на Амазькій золото–мусянжево сяють карбовані вироби грузинських майстрів, на Гурджанській славний Аветік торгує гарячим хінкалі[14], на Ечміадзинській просто неба духанщики розливають вино, і сидять під запорошеними чинарами з рогами в руках горді карачохелі, біля яких снують замизкані кінто, а в Махатському тупику… І все тобі хочеться побачити, і ти петляєш вулицями, провулками й стежками, сподіваючись–таки допасти до вірменської базиліки, та це тобі не вдається, ти вже не знаєш, з якого закутка вийшов, а в який зайшов, тебе починає діймати страх, ідеш уже навмання і, поблукавши добру годину, вибігаєш мокрий від поту й сірий від пилюки просто на Аветіка, в якого нещодавно їв хінкалі, і почуваєшся приблизно так, як людина, що вирвалася з тенет і може починати життя спочатку. Тоді вже йдеш прямо, сторожко розглядаєшся і з подивом дедалі краще усвідомлюєш, що жодної заплутаності тут немає, що вулиці ведуть вгору, а провулки і стежки — то ніби меридіани цього світу, що тупик є тупиком і не треба туди заходити, хіба що до знайомого в гості, що головна вулиця веде тебе впевнено до мети вгору, і ти вже бачиш суворі контури вірменської базиліки, від якої рукою подати до порослої соснами піднебесної Махати, що стоїть сторожем над людським муравлищем і щоранку ощасливлює сонцем мешканців Старого міста. Авлабар!

Миколі Івановичу не було потреби спинатися аж до базиліки, щоб звідти допасти по Мехетського моста, до нього можна було дійти по набережній Кури, але йому показали на гору — ось Авлабар, і він рушив, щоби згори глянути на дивне місто, яке з усіх боків обступали хребти, горби, узвишшя, пропускаючи, мов крізь митницю чужинецького купця, повноводу Куру, названу Мткварі на час її перебування в Грузії, осягнути зором усе дивне городище, подібного до якого немає у всьому світі, в котрому йому доведеться доживати віку.

Він ступав, розслабившись і прибравши байдужого вигляду, щоб не засвідчувати кожному прохожому свою чужинність, у руці тримав легкий саквояж з туалетним причандаллям і Біблією, з котрою не розлучався усе життя, — бібліотеку, яка їздить за ним з міста в місто, привезе аж тоді, коли влаштується, грошей у кишені було зовсім мало — заощадження перекаже через банк.

Микола Іванович занурився у авлабарський лабіринт, немов у хащі. Хоч спершу пригнобила тіснява вулиць, хоч з лиця геть зник незалежний вигляд, хоч до нього уважно придивлялися перехожі, проте в кожного другого він читав приязну готовність підказати, допомогти, провести — це додавало відваги. Проте вирішив добутися сам. Біля входу в духан, з якого несло густим запахом доброго вина, стояв духанщик у яскравому халаті і ласкавим жестом запрошував гостя на пугар кахетинського, Гулак вина не пив — чемно вклонився й проминув. Зупинився біля мангала, де смажилися шашлики, відчув молодий голод. Хазяїн подав йому туго нанизаний пахучим м’ясом шампур, на столик поставив пугар з водою; краєм ока Микола Іванович помітив, що за ним спостерігає плечистий горбоносий парубійко у кашкеті, ситцевій сорочці й сатинових шароварах. Дивного в цьому нічого не було, нова людина в обжитих місцях завжди привертає до себе увагу; Гулак підніс пугар до уст, але хазяїн спинив — вода не для пиття, а для рук; парубійко зверхньо всміхнувся.

Авлабар! Такого ще не було, про це може засвідчити найстаріший батоні з передмістя, щоб чужак тут не заблудився, — сталося це і з Гулаком. Він зійшов убік з вулиці, де їв шашлик, — здавалося йому, що так швидше дійде до базиліки, і за хвилину закрутився, закрутився у вуличках, провулках і тупиках, хотів повернутися на знайоме місце, але цього зробити не вдалося; вузькі тунелі провадили його начебто вгору, а виявлялось, що спускається донизу; спочатку збентежився, потім розгубився, врешті пойняв його острах — і рушив уже навмання. Оглянувся на ходу: плечистий парубок тінню подавсь назирці. Гулакові стало моторошно.

вернуться

14

Пельмені (груз.).

1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 23 ... 40
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)