Біблійні казки. Казки та легенди про святих
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-3242-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Біблійні казки. Казки та легенди про святих». Краткое содержание книги:
Та й скликає Ірод жовнірів, посилає у Вифлеєм-місто та каже вирізати усі маленькі діти. Пішли жовніри шукати Христа.
Пречиста ж тим часом вночі сіла на ослицю та з Христом скоріш до Єгипту. Їдучи дорогою, стріла вона хлопа, як сіяв пшеницю:
— Помагай Біг, — каже, — господарю, а куди дорога до Єгипту?
— Туди, — показав хлоп.
Пречиста поїхала.
Посіявши пшеницю, господар сів до полуденку. Аж чує — земля задудніла: хлоп глянув, а перед ним Іродові жовніри.
— Чуєш, хлопе, не їхала туди яка жінка? — питають.
– Їхала, — каже хлоп.
— А коли?
— Тоді, як я сіяв тоту пшеницю.
Жовніри глянули на пшеницю, а пшениця як гай висока, уже спіє під серп.
— Давно уже тото було! — озвалися жовніри та й вернулися до Єрусалима.
Чому колосок завбільшки з долоню
Родила колись земля суцільне колосся від самісенької землі аж до самого верху. Однак люди не вміли шанувати Божого дару. І коли одного разу вступив Христос з Пречистою до одної хати, побачив, як дитина змішала хліб з болотом. За те Христос хотів страшно покарати людей: колосся зачало влазити в землю і було би все пішло під землю, якби була Пречиста не злапала кулаком та не сказала:
— Тото для котика і песика.
І нині колосся таке завелике, що у кулаку сховається.
Христос в яслах
Ото як народився Господь, то лежав у яслах. А віл, що там стояв, не смів порушити з ясел жодного стебла, а ще дихав і зігрівав Бога. А кінь стояв із другого боку та й тягнув сіно, яке тілько було. Ото ж то Божа Мати і сказала:
— Будеш же ти, добрий воле, завсіди в Бога ситий, а ти, коню, усе будеш голодний, хоч скільки б не їв!
І справдились тії слова. Кінь їсть і все голоден, а віл хоч голоден, та має жуйку в роті.
Хрест
Ще за треблаженне древо кажуть, що Матір Божа зі Спасителем їдного часу спіткнулась на нього та й сказала з переляку:
— О треблаженнеє древо! На тобі Син Мій розіпнеться!
А Син і промовив:
— Правда, Моя Мати!
І справді, скілько потім хрестів не підбирали, на жоднім не могли його розіпняти, а тілько на їднім треблаженнім древі, котре ще тоді, як росло, мало вигляд хреста.
Літературні казки
Константина Малицька[1]
Горда пава
Першим убогим пастирям сповістив янгол Божий про народження Ісуса Христа. Та ось послухайте, як розповідають дуже старі люди.
Не пастирі дізналися про це перші, а волові очка, найменші з усіх пташок, що мали свої гнізда в вертепі при дорозі до Вифлеєму.
Раннім ранком з’явився перед ними білий янгол і мовить:
— Сьогодні народиться тут поміж вами Дитятко Боже. Подбайте, щоб достойно Його прийняти.
І щез, а пташки заніміли, зачудовані незвичайною новиною і великою честю, яка їм припала, — побачити першими Божого Сина.
А потім кинулися порядкувати домівку.
— Та що зробимо з волом і ослом? Вони так багато місця займають і так голосно ремиґають, — журилися.
— Не бійтеся! — відізвався осел. — Ми теж хочемо побачити Дитятко, та будемо гріти Його своїм подихом, бо ніч холодна.
— То залишайтесь! Але миші треба доконче прогнати, вони цілу ніч шарудять і гризуть, спати не зможе Маленький.
— О, ні! Залиште нас! — просилися мишки. — Ми вам долівку позамітаємо хвостиками чистенько, а потім заховаємося в куточку. І ми хочемо бачити Боже Дитятко.
— Ну, то залишайтесь і робіть порядки. Але павуків не можна ніяк залишити, вони позатягали скрізь по стінах і кутках своє павутиння. Це ж негарно!
— О, ні! Залиште нас! — просились павуки. — У стінах і стелі є діри, крізь них дує вночі холодний вітер, а ми заснуємо їх щільно нашим полотенцем, щоб Дитятко не змерзло.
— Ну, то залишайтесь і робіть свою роботу! Та де покладе Мати Дитину? — питали волові очка один одного.
— Авжеж ніде інде, тільки в наших яслах, — відізвався віл. — Господар приніс нам ще звечора свіжого сіна, м’якенько й тепло буде в ньому лежати.
— Ні, сіно колотиме тільце Дитини, треба подбати про щось краще, — говорили мишки.
— А що ж м’якше від пташиного пір’я? — сказала волове очко-мати. — Я своїм дітям вистеляю завжди гніздо пір’ям. Скиньмося по пір’ячку і буде Дитинці постілька.
— Справді! Полечу я і сповіщу всіх птахів довкола, чого нам треба, — промовив волове очко-батько.
— А ми, — задзибоніли мишки, — скочимо до лисиць і вивірок, — у них є завжди багато вичесаної шерсти.
1
Константина Малицька народилася 30.05.1872 на Івано-Франківщині. Українська дитяча письменниця, автор поезій, оповідань та казок. Їй належать також слова багатьох стрілецьких пісень. Померла 17.03.1947 у Львові. Різдвяні казки походять з рукописної збірки «Гарфа Леілі».