Біблійні казки. Казки та легенди про святих
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-3242-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Біблійні казки. Казки та легенди про святих». Краткое содержание книги:
— А хто ж нас розсудить? — питає Давид.
— Та про теє не журися! — каже купець. — Єсть на світі такії люди, у которих обидва ми рівні. Ходімо на цвинтар, там нас розсудять умерлії.
— То ходімо, купче! — каже Давид.
От вони й пішли на цвинтар. Приходять, а купець і каже:
— Правдивії люди! Люди умерлії! Встаньте, люди, та розсудіть мене з царем Давидом!
А вмерці повставали, упали купцеві до ніг та й сказали:
— Правдивий Боже! Не нам тебе судити, а Тобі судити нас на вторім пришествії!
Аж тоді пізнав Давид, з ким судився, і з того часу став християнином. Все, бувало, тілько і робив, що писав святії пісні та грав їх на гуслях. І писав він та писав, і як списав уже цілую книгу, то і розрізав листи та й кинув на море. Ті листи, котрі були не святі, то ті потонули, а ті, що були святії, ті пливали по морю. Ото ангели і зібрали тії листи та й понесли до Бога, а Бог їх перечитав та й казав передати людям. От звідки-то почалась наша Псалтир.
Морські люди
Морські люди повстали з тих єгиптян, що гналися за ізраїльтянами, коли Мойсей виводив їх із єгипетської неволі, і потопилися в Червонім морі.
Коли Мойсей вів народ єврейський через море, то Бог звелів йому махнути на воду рукою. Мойсей махнув — і постав міст через воду. А «фараони» (єгиптяни під проводом фараона) женуться за народом. Народ через міст — «фараони» й собі на міст. Тоді Бог прорік до Мойсея:
— Махни рукою на міст!
Мойсей махнув. «Фараони» були в цей час посередині мосту, посередині моря. Міст миттю зник — і їх не стало. Бог так зробив, що води зімкнулися, і від «фараонів» не лишилося й сліду.
Коли їх поглинуло море, то вони перетворилися до пояса на людину, а нижче пояса — на рибу. І коні їхні, і зброя перетворилися на риб, і на рибах з коней постала шерсть кінська, і шкура на них завтовшки з палець. Цих морських коней ловлять і шкури з них здирають, а м’ясо коптять. А із шкур тих чоботи шиють: води ті шкури не терплять, а по сухому носити на рік стане.
Бог для них і їжу особливу призначив.
Вони все довідуються, коли буде кінець світа, і бажають, аби він прийшов якнайскорше. Коли буває шторм на морі, тоді «фараони» вистрибують з води, пливуть поблизу корабля і весь час питають:
— Чи скоро кінець світу настане?
На це питання треба відповідати:
— Вчора світ кінчився, вчора!
Вони були б раді, аби світ кінчився. Морські жінки наділені надзвичайною вродою і знадливим голосом. Жінки ці підпливають до кораблів і починають співати. Якщо, за недосвідченістю тих, хто пливе на кораблі, їх не відганяти гарматними пострілами, то вони так устигають захопити своїми співами, що всі на кораблі засинають, і тоді «морські люди» перекидають його.
Пісень і казок народ сам не складає, а складають їх морські люди і навіть перекладають на ноти. По суботах звичайно грає море, на поверхню його випливають «морські люди» й починають співати різних пісень, а чумаки стоять у цей час на березі й навчаються від них пісень, які потім і виспівуються всюди по містах і селах.
Інколи вони виходять на берег і марширують закуті в залізо, а зброя їхня аж ряхтить до сонця.
Впіймати Морську Людину дуже важко, бо вона здатна перерізати хвостом будь-яку сіть. За народними переказами, одного такого були впіймали і три дні тримали у шаплику. Він сидів, скулившись і витріщивши очі, та коли врешті випустили його в море, він почав стрибати й плескати в долоні.
Легенда про Пілата Понтійського
(Давньоукраїнська легенда)
Був собі якийсь король іменем Литус в Римі, що мав за наложницю дівицю-однодумницю, а ту звали Пілла. Вона народила йому сина. Мати (згідно зі своїм іменем) назвала сина Пілатом. Коли минуло три роки, вона віддала сина до королівського двору батькові. А його батько мав ще одного сина від поштивої жінки. І виховувались вони разом із Пілатом, а, дійшовши певного віку, часто між собою сварилися і билися, бо той поштивий королівський син був вродливішим, мудрішим і сміливішим від Пілата. Позаздривши йому, Пілат зрадою убив свого брата наодинці.
Почув про це король, і жаль йому стало сина. Скликав він своїх мудрих вельмож і запитав їх, що йому з таким вбивцею робити. Ті відповіли:
— Покарати на смерть.
Король, не бажаючи ні вбивати Пілата, ані при собі тримати, подарував його римлянам, аби він загинув там без його відома. Такий подарунок король звик робити кожного року. В той час у Римі був невільником син франкського короля, якого теж віддали в неволю замість данини. І був він мудрішим і здібнішим від Пілата. Пілат позаздрив йому і теж убив. Дізнавшись про це, римляни засумнівалися і почали радитись, що з ним робити. Спочатку Пілат брата убив, потім франкського королевича, а скоро захоче бути володарем їхніх земель.