Джеймс і гігантський персик
- Автор: Даль Роальд
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: »А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
- ISBN: 978-966-7047-91-7
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Джеймс і гігантський персик». Краткое содержание книги:
… Так сталося, що маленький Джеймс мусить жити разом зі своїми злющими тітоньками — тіткою Шкваркою і тіткою Шпичкою, які постійно коверзують і знущаються з нього. Проте одного дня стається щось надзвичайне, і життя Джеймса та його тітоньок докорінно змінюється… Як завжди, динамічна, тривожна й безмежно весела повість одного з найпопулярніших англійських письменників не залишає місця байдужості…
— Ура-ура! Він нам зіграє! — закричали всі, а тоді посідали кружкома довкола Старого Зеленого Музики… І концерт почався.
Щойно пролунала перша нота, як публіка зачаровано завмерла. А Джеймс узагалі ніколи в житті не чув такої чарівної музики! Літніми вечорами вдома в садочку він частенько слухав, як сюркочуть у траві коники, і йому завжди подобалося це сюрчання. Але це було щось зовсім інше. Це була справжня музика — акорди, гармонії, мелодії і таке інше.
А що за чудовий інструмент, на якому вигравав Старий-Зелений-Коник! Він нагадував скрипку. Було таке враження, що він справді грає на скрипці.
Смичком цієї скрипки була його власна нога. А струнами скрипки слугував краєчок його крила.
Він користувався тільки верхньою частиною своєї ноги (стегном) і проводив нею по краєчку крила з неймовірною вправністю — то швидко, то повільно, але завжди легко й плавно. Саме так користується смичком скрипаль-віртуоз; а музика заповнювала увесь простір блакитного неба божественними мелодіями.
Коли відлунала перша частина твору, усі шалено заплескали в долоні, а пані Павучиха зірвалася з місця й заволала:
— Браво! Біс! Заграй нам ще!
— Тобі сподобалося, Джеймсе? — усміхнувся до хлопчика Старий-Зелений-Коник.
— Ой, це було чудово! — відповів Джеймс. — Я просто зачарований! Так, ніби у ваших руках справжня скрипка!
— Справжня скрипка! — вигукнув Старий-Зелений-Коник. — Пресвяті небеса, ну, що тут сказати! Мій любий хлопче, та ж я сам і є справжньою скрипкою! Це частина мого власного тіла!
— Але хіба всі коники вміють грати на скрипках так само, як ви? — здивувався Джеймс.
— Ні, — пролунала відповідь, — не всі. Якщо хочеш знати, я належу до так званих короткорогих коників. З моєї голови стирчать два коротенькі вусики. Бачиш? Ось там. Коротесенькі, правда? Тому мене й називають «короткорогий». І лише ми, «короткорожці», виконуємо музику, мовби на скрипках і за допомогою смичків. Мої ж довгорогі родичі, ті, в кого з голови стирчать довгі й закручені вусики, під час виконання своєї музики просто труться краєчками крил. Це не скрипалі, а крилотерці. І мушу сказати, що музика цих крилотерців набагато нижчого ґатунку. Вона нагадує не скрипку, а радше банджо.
— Як цікаво! — вигукнув Джеймс. — А я ж досі навіть не замислювався про те, звідки береться сюрчання коників.
— Мій любий юний друже, — лагідно сказав йому Старий-Зелений-Коник, — у нашому світі є безліч речей, про які ти ще не замислювався. Ось, наприклад, як ти гадаєш — де розташовані мої вуха?
— Ваші вуха? Та ж на голові, звичайно. Усі розреготалися.
— То ти навіть цього не знаєш? — хихотіла Стоніжка.
— Краще подумай, — усміхнувся Старий-Зелений-Коник.
— Але ж вони ніяк не можуть бути деінде?
— Чому ж це?
— Ну… не знаю. І де ж вони у вас?
— Ось тут, — показав Старий-Зелений-Коник. — На животі, з обох боків.
— Не може бути!
— Ще й як може. А що тут такого дивного? Ти подивився б, де розташовані вуха в моїх кузинів-цвіркунів.
— І де ж вони в них?
— На лапах. На передніх, попід самими колінами.
— То ти й цього не знав? — глузливо перепитала Стоніжка.
— Жартуєте, — не повірив Джеймс. — Хто може мати вуха на лапах?
— Чому ж ні?
— Бо… бо це просто сміховинно, ось чому.
— А знаєш, що мені здається сміховинним? — вишкірилася Стоніжка. — Я не хочу нікого ображати, але, на мою думку, сміховинно мати вуха на голові. Принаймні це має страшенно кумедний вигляд. Зазирни якось у дзеркало і сам переконаєшся.
— Шкіднице! — втрутився в розмову Черв’як. — Чому ти завжди така груба й нетерпима до інших? Мусиш негайно вибачитися перед Джеймсом.
25
Джеймс не хотів, щоб Черв’як і Стоніжка знову почали сперечатися, тому він тут-таки спитав:
— Скажіть, пане Черв’яче, а ви теж умієте грати?
— Ні, але я роблю інші речі, причому доволі екстравагантні, — пожвавішав Черв’як.
— А які? — зацікавився Джеймс.
— Ну, — проказав Черв’як, — колись, як стоятимеш на полі чи в саду, подивися навколо і пригадай ці мої слова: кожна грудочка землі, кожне її найменше зернятко за останні кілька років обов’язково проходили крізь тіло Черв’яка! Хіба це не дивовижно?
— Але ж це неможливо! — здивувався Джеймс.
— Мій любий хлопче, це не вигадка.
— Тобто ви фактично ковтали цю землю?
— Як божевільний, — гордо підтвердив Черв’як. — З одного кінця заходило, з іншого — виходило.
— Але ж який у цьому сенс?